Сьогодні на кафедрі філології та перекладу відбулася святкова подія – урочисте вручення дипломів бакалавра студентам групи ФІЛ – 17 – 1. З привітальним словом до присутніх звернулися заступник директора Інституту гуманітарної підготовки та державного управління Гривнак Богдан Любомирович та завідувач кафедри філології та перекладу Когут Оксана Володимирівна. Богдан Любомирович побажав усім випускникам успіху на професійному та життєвому шляху та наголосив, що студенти продемонстрували високі результати навчання, зокрема п’ятеро бакалаврів (Криховецька Аліна, Бабій Діана, Блажейовська Діана, Гладиш Катерина та Шкляр Владислава) отримали дипломи з відзнакою. Оксана Володимирівна зазначила, що головне у житті – не загубити себе. «Можна й навіть треба йти на компроміси, але головне завжди – залишатися собою, за будь-яких обставин. Це є величезна розкіш, це є колосальна праця – залишатися собою, незважаючи на обставини. Я Вам бажаю залишатися собою, ніколи не розмінюватися на дріб’язок, де б це не було – ні в житті, ні в кар’єрі, та в жодному разі ніколи не здаватися».
Проректор ІФНТУНГ з науково-педагогічної роботи Куровець Сергій Сергійович також звернувся з вітальним словом до випускників та запросив їх продовжити навчання в магістратурі.
Куратор групи, доцент кафедри філології та перекладу Мучка Мирослава Зіновіївна тепло привітала своїх підопічних. Вона подякувала студентам та присутнім батькам за старання, відповідальність, активну участь у громадському житті кафедри та університету – у докарантинний період вони встигли назбирати багато незабутніх вражень.
Святкову атмосферу створювали чудовим виконанням улюблених композицій наші таланти – Млиниська Іванна (ФІЛ-19-2) та Лучак Адріана (ФІЛ-18-2). На завершення вони разом заспівали Гімн перекладачів (автор – доцент кафедри філології та перекладу Венгринюк Мирослава Іванівна).
Зі словами подяки до присутніх звернулася староста групи Аліна Криховецька:
«Мені коли сказали, що дадуть слово, я подумала, що пошукаю в інтернеті якийсь віршик і розкажу його тут, але хто краще скаже декілька слів про навчання тут, як не та, хто провчилася 4 роки, а не віршик з інтернету, правда?
Ми, знаєте, коли написали ЗНО, вступили сюди, то думали, що тяжче вже не буде нічого. А потім у вівторок сталась перша пара фонетики з Іриною Сергіївною. А на другому курсі теорія та практика перекладу і теорія комунікацій з Галиною Дмитрівною. Вже на третьому курсі ми не боялися нічого, бо ті два попередні ніби школа виживання, яку проходиш і тобі не страшний навіть грант з ділової англійської чи переклад at sight у Мар‘яни Володимирівни. Напевне, зрозуміли суть, а слова прийшли пізніше, аж на 3 курсі.
Ми за чотири роки навчилися бути не тільки перекладачами, а й розбиратися в нафто-газовій індустрії, можете запитати нас будову бурової установки і ми двома мовами розкажемо, що там за чим, ще й скажемо, які бувать види. Але це, напевне, логічно, ми хоч і потрапили на гуманітарну спеціальність в технічному університеті, але оті два слова в кінці його назви повинні відігравати свою роль.
У нас було багато сміху, багато радості, коли відміняли пари чи сказали, що юху, карантин, були сльози, бо як без них, правда? Щастя, коли тобі кажуть, що в тебе автомат, можеш не писати екзамен. Ми пережили такий спектр емоцій, який, напевне, неможливо пізнати без університету.
Ми їздили до Львова, у Європу, робили вечорниці декілька разів і дорослішали всі разом. Ми знайшли серед одногрупниць і Олега справжніх друзів, я навіть знаю батьків деяких моїх дівчат, бували один у одного вдома, святкували разом дні народження і підтримували, коли було потрібно. Так, ми не дружили так близько всією групою, але коли потрібно було вирішити якесь термінове питання, збирались усі в бесіді в телеграмі з назвою «про100 нафт@» і всі сміялися з жартів Насті. Вона називає це харизмою і не можу не погодитись.
І, звичайно, наше університетське життя не було б таким яскравим без усіх викладачів. Ми дякуємо всій кафедрі філології та перекладу за те, що вони в нас вклали. Ми дійсно навчилися багато завдяки вам, ви зробили з нас професіоналів і я не можу знати, які там викладачі в інших університетах, але у нас все одно найкращі.
Мирославо Зіновіївно, а Ви найкращий куратор. Ви були з нами всі ці чотири роки, допомагали, коли було потрібно, давали поради. Дякуємо Вам за те, що витерпіли, за те, як Ви до нас ставились, і за те, що до Вас можна було звернутись і Ви не відмовляли ніколи.
А ще, не знаю, чи є десь краща завідувачка кафедрою, ніж у нас. Напевне, всі нам заздрять, бо у нас є Оксана Володимирівна. Справді, те, що Ви робите для наших студентів, викликає багато поваги і вдячності.
Також ми дякуємо дирекції Інституту гуманітарної підготовки та державного управління і цілого університету. З вас усе починається, з подання документів, з тієї першої зустрічі з деканом, коли вже розумієш: я — студентка. Ну, чи у випадку Олега: я — студент.
Батьки, ви бачили наші сльози, страх, радість, вчили, як звати наших викладачів, одногрупників,, підтримували нас, раділи за автомати, за те, коли ми говорили «так, все здала», чи Олег казав «я здав». Дякуємо вам за те, що ви у нас є, ми вас любимо.
Це були чудові 4 роки навчання, я впевнена, що кожен з нас пережив моменти, які крізь роки згадуватиме тільки з усмішкою.
Я вчора написала собі цей міні-
топік під назвою «Подяка від студентів на врученні дипломів» і можу урочисто заявити, що це був останній мій топік на бакалавраті. Правда він українською, but I also can say the same in English. Дякую. And thank you. Und Danke schön»
