Благодійний фонд «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» та Міжнародна організація з міграції в Україні до Європейського дня боротьби з торгівлею людьми провели навчальний тренінг «Квест з безпечного працевлаштування», в якому взяли участь студенти Інституту гуманітарної підготовки та державного управління ІФНТУНГ.

Варто зазначити, що це складова проєкту «Підвищення обізнаності молоді Івано-Франківської області щодо безпечної міграції та працевлаштування», який здійснює «Карітас» серед навчальних закладів Прикарпаття та в об’єднаних територіальних громадах. «Адже, за статистикою, за роки незалежності  понад 300 тисяч українців постраждали від торгівлі людьми. І найкраща протидія цьому – просвітницька робота», – вважають у Карітасі.

Навчальний тренінг з безпечного працевлаштування був насамперед спрямований на розвиток критичного мислення у реальних життєвих ситуаціях. У ході квесту користувачі довідалися ро пастки торгівлі людьми та правила безпечної міграції, навчалися розпізнавати ризиковані пропозиції, що можуть у подальшому призвести до потрапляння у ситуацію торгівлі людьми, та відпрацьовували навички безпечного працевлаштування в ігровій формі.

До слова, це – непоодинокий просвітницький захід, який БО «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» провів для студентів ІФНТУНГ. На початку місяця тренер інформаційних сесій та тренінгових занять благодійного фонду Арсен ДМИТРУК в рамках дисципліни «Правознавство» вже читав для студентів першого курсу ІГПДУ лекцію на тему «Як протидіяти та запобігати торгівлі людьми».

Студенти й викладачі, які взяли участь у тренінгу, дякують БО «Карітас-Івано-Франківськ УГКЦ»  та Міжнародній організації з міграції в Україні за високий рівень організації та майстерність й компетентність у  проведення заходу.

Під таким гаслом відбувся сьогодні прес-тур для журналістів в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. У якості гіда – ректор ІФНТУНГ Ігор ЧУДИК. Він з гордістю розказує й показує, що вдалось відновити за такий короткий проміжок часу – фактично через трохи більше трьох місяців після прильоту російської ракети. А це – немало: понад 1000 вікон, повністю відремонтований дах корпусу № 1 та повністю відремонтовані знищені ракетним ударом лекційні аудиторії, засклений манеж університетського спорткомплексу з відмитими поліуретановими доріжками, приведений до ладу стадіон, де вже тривають всеукраїнські змагання з легкої атлетики, нові асфальтові доріжки та клумби університетського кампусу.

«Все – завдяки партнерам, випускникам, колективу й просто небайдужим людям, - підсумував  на прес-турі для ЗМІ очільник університету. -  Швидкі темпи відновлення великою мірою  стали можливими завдяки нашому надійному галузевому партнеру – НАК Нафтогаз. Вони виділили на відновлення 100 000 млн грн. Великою підтримкою стали для нас й фінансова допомога багатьох інших фірм й компаній, галузевих й непрофільних, вітчизняних й іноземних,  навчальних закладів, окремих осіб. Ми вдячні всім, хто долучився й долучається до нашого відновлення. І сьогодні ми тішимось, що вистояли, що вчасно розпочали новий навчальний рік і навіть стали кращими». 

Представникам ЗМІ показали також й проблемні ділянки для відновлення – найбільш постраждалі від ракетного удару корпус № 7 та ангар навчальної науково-дослідної лабораторії апаратно-програмних засобів фірми «Siemens».

Вони вимагають суттєвої перебудови, наразі виготовлення проектної документації знаходиться на завершальному етапі, а ці об’єкти чекають не стільки ремонтні, як будівельні роботи.  Окремої уваги й технологій потребує університетський басейн.

«Однак, університетська спільнота – сповнена оптимізму, - наголошує ректор, - адже відновлювальні роботи ведуться вже за новими технологіями, є можливість покращити аудиторний фонд. Навіть за таких умов ми не опустили руки, відкриваємо нові лабораторії, працюємо над новими науковими дослідженнями, міжнародними проектами, а наш славний викладацький колектив   продовжує тримати високу планку у якісній підготовці фахівців інженерних, енергетичних та інших спеціальностей». 

Ректор відповів також на низку питань журналістів, які згодом ви побачити у сюжетах телерадіокомпаній. 

Цьогоріч у ювілейній щорічній технічній конференції та виставці «ATCE 2024», яка відзначила 100-ліття інновацій, співпраці та прогресу в нафтовій і газовій  промисловості та пройшла  в Новому Орлеані (Луїзіана, США), взяли участь з когортою  представників міжнародного Товариства інженерів-нафтовиків (SPE) офіцери Івано-Франківського студентського відділення SPE – студенти Інституту нафтогазової інженерії Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Дмитро НАЩОЧИЧ (гр. НІВ-21-1) та Микола МАРКЕВИЧ (гр. НІМм-23-1), які, до слова, представляли не лише університет, але й Україну.Ця знаменна подія віддала належне видатним досягненням, інноваціям і внеску окремих людей й організацій, які просували нафтогазову галузь вперед. Велику увагу на заході приділили досягненням сьогодення та формуванню майбутнього енергетичної галузі.

Участь у Конференції стала для обох студентів важливим етапом у професійному та особистому розвитку, відкриттям нових горизонтів та можливостей в нафтогазовій інженерії. Цей технічний форум став платформою для нових контактів з експертами галузі та студентами з усього світу, для обговорення й домовленостей щодо майбутніх спільних проектів з іншими студентськими відділеннями SPE з різних країн. 

В рамках Конференції студенти взяли участь у подкасті «Oil & Gas Upstream», де розповіли про виклики, з якими стикаються студенти під час навчання під обстрілами, за відсутності світла чи в зруйнованих та пошкоджених приміщеннях університету. Цей подкаст став нагадуванням про стійкість українських студентів та важливість підтримки нафтогазової освіти в Україні в ці важкі часи.

Після завершення конференції учасники з ІФНТУНГ відвідали Техаський університет TAMU, де поспілкувались з професором Томом БЛЕСІНГЕЙМОМ про важливість їхньої спеціальності в теперішній час. 

На офіцерів Івано-Франківського студентського відділення SPE  ювілейна конференція «ATCE 2024» справила надзвичайне враження. Вони одностайні у відгуках, що цей досвід надихає їх до подальшого розвитку, а отримані знання та контакти стануть надійним  фундаментом професійного шляху.

Дмитро НАЩОЧИЧ (гр. НІВ-21-1):

«Неймовірно важливим було обмінятися досвідом з провідними фахівцями нафтогазової галузі з усього світу та відвідати безліч технічних сесій та дискусійних панелей, що стосувалися найнагальніших питань у розвитку галузі.

Мав нагоду познайомитися та обговорити важливі питання щодо розвитку SPE в Україні з трьома президентами SPE: попереднім президентом 2023 року, діючим  та майбутнім 2025 року.  Також був приємно вражений знову зустрітися з регіональним директором SPE в Європі – П’єром-Еманнюелем ДЮАРОМ, який місяць тому відвідав наш університет та взяв участь у посвяті першокурсників нафтою!

На запрошення SPE International ми  відвідали офіційний банкет, на якому волонтери SPE з багатьох країн світу були нагороджені за їхній вагомий внесок у розвиток спілки і нафтогазової галузі в цілому! Варто зазначити, що ці нагороди вважаються неймовірно престижними, так як номінування лауреатів відбувається їхніми колегами і є визнанням колег з галузі в усьому світі. Я вдячний організаторам та усім причетним до цієї події, за створення такої масштабної конференції та за можливість представити Україну серед усіх учасників SPE». 

Микола МАРКЕВИЧ (гр. НІМм-23-1): 

«Я мав за честь бути учасником 100-ї міжнародної конференції АТСЕ в Новому Орлеані у складі студентської групи SPE. За три дні вдалося послухати технічні презентації, поспілкуватися з великою кількістю кращих фахівців галузі, студентами різних країн та обмінятися з ними контактами. 

Я був також присутній на фіналі змагань з Петроболу серед найкращих студентів, що стало стимулом працювати ще старанніше, щоб бути на місці доповідачів! 

Особливе місце цієї поїздки займає зустріч з українцями та небайдужими жителями Гʼюстону, організована пані Іриною та почесним консулом в українському консульстві. Там ми знову нагадали про важливість підтримки українського студентства в цей нелегкий час та подякували за вже надану допомогу». 

Студенти висловили також подяку SPE Central Ukraine Section, особливо Юрію МОРОЗУ та Ірині ПЕТРОВСЬКІЙ-МАРЧІАНО, за величезну роботу й підтримку студентів протягом конференції і поза нею! Щира подяка  SPE за створення такої потужної професійної спільноти, що підтримує співпрацю, розвиток та інновації!»

Він завжди був її вірним лицарем – все життя. І досі присвячує їй всі свої здобутки, всі перемоги. Хіба може бути інакше? Адже вона – його натхнення і стимул до самовдосконалення. Вона – справжня Королева. Так її називають в усьому світі: Королева спорту – легка атлетика.

Іван Ількович Файчак у її королівстві – з юнацьких років: ще в армії перспективного хлопця, який краще за всіх бігав і стрибав у довжину й висоту, запримітив на спартакіаді викладач Львівського інституту фізкультури. Запропонував вступати до цього відомого закладу.

У таких випадках кажуть: «Зорі зійшлися». Бо Іванові Файчаку скрізь стелилася рівна професійна дорога. Відмінник навчання, він мав право обирати місце праці самостійно – й вирушив до Івано-Франківська, де викладав у фізкультурному технікумі, згодом – у Педагогічному інституті. Був заступником голови Спорткомітету області й нарешті осів на довгі 35 років в Інституті нафти і газу. Та, якщо думаєте, ніби з виходом на пенсію активне життя згортається, то помиляєтесь: в 60 життя тільки починається. На кафедрі фізичного виховання Іван Ількович пропрацював ще 20 років завідувачем спеціалізації легкої атлетики. І навіть опісля не став прощатися з рідним колективом, де ним усі пишаються.

Воно й не дивно. У свої 85 Іван Ількович – знаменитість. І то навіть не місцевого, а європейського і світового рівня. Феноменально, але він не тільки досі активно займається на чудовій спортивній базі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, де його чекають на всіх тренувальних локаціях, але й бере участь у ветеранських спортивних змаганнях і перемагає! Керівництво університету завжди підтримує його в цьому. Має 15 нагород європейського і світового значення, а українські вже й рахувати перестав. Невід’ємна частина його домашнього інтер’єру – численні кубки та медалі, привезені зі змагань за багато років активного спортивного життя: майстер спорту, свого часу він виступав і за збірну Львівщини, й Івано-Франківщини. Проте справжня слава прийшла до нього у ветеранському спорті.

                                               ПІД ЛЕЖАЧИЙ КАМІНЬ ВОДА НЕ ТЕЧЕ

Як вдається так успішно конкурувати з колегами? В чому секрет чудової спортивної форми і де той «моторчик», що рухає його від перемоги до перемоги? Про все це ми розмовляємо з Іваном Ільковичем після його повернення з чергових змагань у Києві, де виборов І місце в Кубку України з легкої атлетики серед майстрів з бігу на 80 метрів з бар’єрами 0,686 серед чоловіків у віковій категорії абсолют з результатом 23,36 сек. Ще одне «золото» здобув у бігу на 200 м з бар’єрами 0,686 серед чоловіків у віковій категорії абсолют з результатом 55.00 сек. Ну, а «срібло» - за стрибки у довжину серед чоловіків у віковій категорії абсолют з результатом 3,17 м. Ці три нагороди – свіжий трофей, але для Івана Ільковича – то вже реалізована мрія. Зараз він зосереджений на майбутньому: планує свою подальшу участь у змаганнях і щедро ділиться життєвим і спортивним досвідом, який привів його до високих результатів. Тож цікавимося, з чого починався його шлях у спорті? Розповідає:

-Я – лемко, переселенець із Польщі, із села Річиця Люблінського повіту. Коли в 1946 році нашу сім’ю переселили під час операції «Вісла» на Львівщину, ми замешкали в селі Козельники (тепер Сихівський масив у Львові). Ось там минало моє дитинство. Після школи ми з хлопцями завжди бігли грати у футбол саморобним м’ячем, пошитим зі шмаття (інакшого не було), і грали, аж поки батьки дрючком не розженуть. Був  волейбольний майданчик – там я теж грав. Колись у селі діти здорові були, хоч босоніж бігали. Тепер – бачу –  іде дорогою й в телефон дивиться. Що ж ти там шукаєш? Та піди на стадіон, порухайся, займись фізкультурою!

-Нині у дітей справді мало фізичної активності: навіть якщо збираються компаніями, то здебільшого не заради рухливої гри, ба більше – навіть у товаристві знову «сидять у смартфонах». То чи може спорт взагалі конкурувати з комп’ютером?

-Може. Якщо усвідомлювати: людина, котра займається спортом, має перспективу. Так, найперше займаються заради здоров’я. Але коли переходиш від фізкультури до спорту, то вже визначаєш для себе мету – стати чемпіоном міста, області, України, Європи, світу. І якщо маєш сильний характер і амбіції – ніколи тобі дивитись у смартфон. Тим більше, коли тренування 3 – 4 рази на добу. На противагу м’язево атрофованим «сидюхам». Звісно, легше посидіти, полежати, випити кави чи переглянути телевізор. Але нема руху – нема життя. Я завжди кажу: «Під лежачий камінь вода не тече».

-Як же заохотити юнацтво до цього руху?

- Пропагандою здорового способу життя. А його важливі фактори – це режим, харчування, вода, повітря. Багато залежить від того, як ти їх поєднаєш, як будеш використовувати. Категорично заборонені алкоголь, наркотики, куриво – це аксіома. Проте людина себе не контролює – вона прагне отримати кайф: як то кажуть, випив першу склянку -  павич, другу – лев, випив третю – мавпа, четверту – свиня. Так і є: головою – в салат, і на тому край. 

Поїсти, випити, погуляти – то життя одним днем. А що далі? Людей треба вчити, знайомити з іншими варіантами. Було ж  багато газет і журналів на цю тему. Зараз – катма.

-Ви кажете про згубність прагнення миттєвих задоволень від психоактивних речовин. Але чи можна отримати кайф від занять спортом?

-Так. Однак на це знадобиться три місяці мінімум. Втягнутися треба полегеньку. Збільшувати інтервал, інтенсивність занять, і щойно натренуєш свою м’язеву систему – починаєш від цього отримувати насолоду. Всі системи – м’язева, нервова, травна, серцево-судинна, дихальна і т.д. –  мають працювати злагоджено. Я пробіг дистанцію – мій пульс 180 ударів на хвилину, а не тренована людина не зможе витримати більше100 ударів.

-Власне, годі й сподіватися пробігти, якщо заняття відбуваються так, як оце часом у школі, за командою: «Біжіть довкола школи». А як саме «біжіть»? Мабуть, захоплення спортом, як і байдужість до нього, починаються саме зі шкільних уроків фізкультури. На них навіть трапляються випадки раптової смерті дітей.

-Звісно, вчитель має роз’яснити методику бігу. Що стосується випадків, коли на занятті учень біг і вмер, то треба зауважити, що ми не знаємо передісторії цього уроку. Приміром, чи дитина напередодні нормально спала, чи натомість грала вночі в комп’ютерні ігри і т.д.? 

-Тож яким має бути ідеальний урок?

-В ідеалі колись була ідея впровадити у школі 3 – 4 рази на тиждень уроки фізкультури. Та виявилось, що для цього просто немає матеріальної бази – бракує залів. Неможливо всіх одночасно зібрати на такі заняття. Але діти мають рухатись! Свого часу на цьому робився наголос починаючи від дитячого садочка, де також працював інструктор з фізкультури. В інститутах різноманітні змагання проводились ледь не щотижня. І якщо вже говорити про ідеал, то від нього часто далекі самі вчителі. Вони мають бути взірцем, а не пахкотіти цигаркою.

-Зараз їхню просвітницьку функцію на себе беруть блогери, які розповідають кожен про свою спеціалізацію й намагаються заповнити освітні прогалини. А конкуренцію спортзалам в освітніх закладах складають міські тренажерні зали, де не бракує охочих накачати м’язи. Такі заняття допоможуть зміцнити здоров’я?

-Не забуваймо, що бодібілдери застосовують відповідні препарати для нарощування м’язевої системи. Для здоров’я це заборонено: це гробить людину. Все що потрібно організму, всі вітаміни треба шукати на базарі – вони природні.

                                               СПОРТ ГАРТУЄ І ТІЛО, І ДУХ

-Як це робите ви? Як зберігаєте чудову фізичну форму?

-Просто стежу за собою. По-перше – режим: лягти спати треба о 23.00, а встати о 7.00. Наука радить спати 8 – 9 годин. Прокинувся, перехрестився, помолився – на зарядку. Харчування: їм тричі на день. О 8.00 – поснідав, о 13.00 – пообідав, о 19.00 – повечеряв. Але трапляється люди жують цілий день – перекус за перекусом, хоча шлунок теж хоче колись відпочити. Звідси – і переїдання, і низка різних хвороб. Тож має бути нормальний режим харчування. Перш, ніж сісти за стіл, треба зголодніти. Рекомендується навіть раз на тиждень голодування. Я таке практикую ближче до змагань: від ранку й до наступного ранку – тільки вода чи компот, бо коли голодуєш, організм активізується з метою замозахисту. А взагалі їм усе підряд. Харчами не перебираю. Люблю квасолеву зупу, борщ, вареники. Однак все в міру, потрошку. Жирне м'ясо, свинину не схвалюю. Натомість крілика, курку люблю. Ще – сезонні овочі й фрукти, від весни і до осені.

-Якщо не секрет, яку маєте вагу?

- 68 кг при зрості 188 см. Тож є запас. Адже ідеальна вага становить «зріст мінус 100». Така норма. Але мені треба бути легким. Це важливо не тільки для спорту. Якщо людина наїла живіт вагою 10 – 15 кг, то це все одно, що нести гирю в руці. В цьому животі - купа хвороб.

-Однак чоловіки жартують, мовляв, все що вище пояса – то груди.

- Ой ні, то «дзеркальна хвороба», коли все, що нижче пояса, бачиш тільки в люстерку. Завдячують нею і пиву, і сидінню за комп’ютером. Словом, шкідливим звичкам.

-У вас вони колись були?

-Трохи курив в армії. Хлопці заохочували. Всі курять, а тобі що залишається? Після армії одразу покинув.

-Тобто на спосіб життя значно впливає середовище?

-Так. І якщо чоловік курить вдома, то від цього, як пасивні курці, більше страждають дружина і діти, аніж він сам. Ще й за його ж таки гроші. Помножте вартість викурених пачок сигарет на кількість днів і подивіться, яка сума тече крізь пальці за місяць, за рік.  15 чи 20 тисяч гривень! За них можна купити велосипед, а не нищити здоров’я. Та і це ще не все: куриш – платиш раз, далі до лікаря – два, далі в аптеку по ліки – три. От і маєш, куди гроші діти.

-Як це змінити у суспільстві?

-По-перше, має бути просвітницька робота в усіх вікових категоріях – бесіди, телепередачі, періодика, щоб у кожному домі була якась література на тему здорового способу життя. Якомога більше розповідати про людей, котрі прожили до 90 – 100 років. Як вони жили? Що робили? Що читали? Чим захоплювались? Щоб вони були взірцем. От японці практикують такий мудрий підхід на роботі: ти не піднімешся кар’єрними щаблями, допоки не набереш певну кількість балів із фізичної культури. Мусиш бігати чи плавати,  займатися баскетболом або йогою. За кожен вид фізичних занять нараховують бали. Якщо ти після роботи не займаєшся, то не можеш бути начальником – ти слабак. Але якщо ти прогресивна й здорова людина – можеш стати керівником. Спорт розвиває багато якостей – силу волі, характер. Спорт гартує і тіло, і дух. Щоб змусити себе не лежати на дивані, а йти на пробіжку, треба мати силу волі.

-А які якості потрібні для успішних занять легкою атлетикою?

 – Швидкість, витривалість, сила, гнучкість, координація. Найголовніша – витривалість. Легка атлетика – королева спорту, бо вона розвиває всі якості, всебічно. На олімпійських іграх представлено 38 видів легкої атлетики – біг на100, 200 м, марафон, багатоборство, стрибки в довжину, висоту, метання списа, диска, ходьба, потрійний, метання молота… Швидкість розвиває біг на 100 метрів, метання – силу, стрибки –  стрибучість, біг на довгі дистанції – витривалість, а стрибки у висоту – координацію. Так що тут широкий вибір. 

                                               ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК ВАЖЛИВИЙ ДЛЯ ВСІХ ПЕРЕМОГ

-З того, що ви розповідаєте, можна зробити висновок: любительський спорт – це довготривала інвестиція.

-Можна сказати і так. ВООЗ визнала ходьбу, біг підтюпцем, плавання, їзду на велосипеді, лижі найефективнішими засобами оздоровлення людей. Але треба знати, як ними  користуватись. Також треба знати методику. Не для спортивних результатів, але для здоров’я. Для спортивних здобутків – серйозні навантаження під наглядом тренера. Для любителів – інші вимоги: втомився бігти – переходиш на ходьбу. Ти нікуди не спішиш. Помаленьку день за днем втягуєшся і вже за 2 – 3 місяці починаєш відчувати насолоду від того, що тіло інакше функціонує. Але цього треба хотіти й приділяти собі час, щоб піти в парк, на Набережну… Нехай просто походити. Японці ходять 10 тис. кроків щодня, тому довго живуть.

-Ми зараз говоримо про любительський спорт як запоруку здоров’я, натомість професійний чомусь може призводити до його погіршення, як у Мухаммеда Алі…

-Маємо пам’ятати: рекорди світу встановлюють спортсмени, які спочатку народилися здоровими. Треба мати відповідні фізичні дані, в процесі життя тренуватися, потрапити до хорошого тренера, працювати правильно й методично. Це – шлях до високого рівня майстерності. Але на цій дорозі трапляється так зване перетренування. Люди не витримують навантаження й покидають спорт. Є також травматичні види спорту, як бокс, боротьба. Любительський рівень забезпечує здоров’я, а професійний потребує відповідних фізичних даних – бази, закладеної природою, тоді вже йде методика тренувань і спосіб життя.

Також трапляється, що після закінчення спортивної кар’єри люди байдужіють до спорту, перестають займатися. Ще гірше, як беруться за чарку – і руйнуються. Тоді вже життя закінчене. Альтернатива – ветеранський спорт, придуманий американцями, щоб не було різкого припинення занять. Підтримуй себе бігом, плаванням – дбай про своє тіло. 

-Скільки маєте нагород і які найбільш пам’ятні для вас змагання?

-Найбільш пам’ятні – це приблизно років шість тому в Канаді, на зимовому Чемпіонаті світу в закритих приміщеннях. Я там завоював бронзову медаль у п’ятиборстві. Минулого року – зимовий Чемпіонат світу в Торуні (Польща), де в бар’єрному бігу на 60 м завоював срібну медаль.

Шкода, що цього року в Швеції був літній Чемпіонат світу на стадіоні, але я не міг туди дістатися. Хоча впевнений: міг би привезти дві – три медалі. Проте держава такі поїздки не фінансує. Правда, було колись, дали ветеранам національну форму. 

-Чи можна сказати, що в часі війни ветерани спорту залишились зовсім автономними?

-Так, без підтримки. Щоб поїхати на змагання, я знімаю капелюха і збираю на шапку. Помагають хлопці, які в мене колись тренувались, а нині стали бізнесменами, трохи університет, трохи міський спорткомітет і обласний. Мова не лише про те, як дістатися на змагання, де жити і т.д. Існує ще стартовий внесок. Треба заплатити за кожен вид змагань, у яких братимеш участь, приміром, за стрибки в довжину – 15 євро, за п’ятиборство – 30 євро і т.д. 

А світовий досвід такий. Маю колег-німців, то вони розповідають: призеру Чемпіонату світу чи Європи держава оплачує все – розміщення, переїзд, харчування. Якщо потрапив у шістку кращих – то 50%.  Якщо в десятку – то 25% видатків. І німців на змаганнях маса – в кожному фіналі по троє - четверо. Їдуть разом із сім’ями. Так і американці – живуть в готелях, змагаються. 

-Як ви для себе оцінюєте значення ветеранського спорту?

-Колись на наші змагання з’їжджалося 25 областей, згодом – 18, а зараз – іще менше учасників. Триває війна. Ветеранський спорт занепадає, як і інші сфери громадського життя. Бомблять стадіони, спортивні зали і т.д. Але хай там як, добре що проводять змагання. Значить, Україна не вмерла! Дасть Бог переможемо – і все владнається. Ми дуже вдячні ЗСУ, це все - завдяки їм.

-На вашу думку, в часі такої технологічної війни, яку маємо нині, фізичне здоров’я нації має значення?

-У спартанців підліток вже мусив вміти плавати, битися з мечем, читати вірші – це все в одній системі підготовки, яка забезпечувала гармоній розвиток людини. У нас за радянських часів було так зване «ГТО» – біг на 100 м, крос, метання гранати, стрільба і плавання. Тобто всі види фізичної підготовки, що становили підготовку до армії. А незалежній Україні хіба не треба було захищатись, що скасували норми «ГТО»? Це зробили люди, яким була потрібна знесилена країна. Фізичний розвиток має значення для всього – і для здоров’я, і для безпеки держави, і для працевлаштування, і для всіх наших перемог. У Великобританії у кандидатів на вакансії навіть вимагають результати аналізів, які підтверджують, що людина не вживає наркотики. Бо на роботі потрібні фізично здорові люди з високою продуктивністю праці. Так само дбають японці. А ми?

Івану Ільковичу серце болить за хлопців і дівчат, у яких новітні технології забрали життєвий драйв і час, що минає в соцмережах. Тоді як за вікном – реальне життя, повне шансів зробити себе власноруч. Спорт дає такі можливості. Щоправда, попріти доведеться. Але результат – не лише красиве і здорове тіло: відповідно до підйому щаблями спортивної кар’єри, зростає й матеріальна сатисфакція. Що вже казати про моральну…

-Коли ти на Чемпіонаті Європи чи світу стоїш на п’єдесталі пошани й на твою честь грає гімн, то це величезна насолода, - каже Іван Файчак. - Піднімається прапор твоєї країни й люди тебе бачать. Ти став чемпіоном і щось у цьому житті зробив!

Про свої здобутки багато говорити не любить. Скромно зауважує: «Нічого кричати про себе на кожному кроці. Нині з Інтернету можна про кожного дізнатись докладно – хто є хто».

Він – не з тих, хто спочиває на лаврах. Щодня тренується, будує плани і шукає спонсорів для участі в Чемпіонаті світу з легкої атлетики в закритих приміщеннях серед ветеранів спорту, що відбудеться в березні наступного року у Флориді. Переконаний: український прапор має переможно піднятися й там:

- Відчуваю по своїй формі і за всіма показниками, що міг би там гідно виступити. Але треба туди дістатися, розміститися, мені потрібен і супровід. Зрозуміло, що слід бути обережним у моєму віці. 

Втім, Іван Ількович і сам чудово знає, що вік паспортний і вік біологічний часом надзвичайно різняться. Особливо, у активних спортсменів. Знає лабораторно підтверджені випадки серед колег, які фізично виявлялися на багато років молодшими, аніж за документами. Власними роками не надто переймається:

- Щонеділі іду в церкву – це мене підтримує на дусі. Встаю – помолюсь, лягаю – теж, і прошу у Бога здоров’я і довголіття. Дуже не люблю сваритися з кимось і нікому не заздрю. Люблю людей, з якими можу поспілкуватись – маю таких добрих друзів, які мене надихають, вивчаю здоровий спосіб життя, збираю раціональні зерна й ними користуюся і людям про це розповідаю. Бо якщо нічого не знаєш, не хочеш, не робиш – це байдужість. Треба займатися чимось корисним. Хоч ремонт робити, хоч іти сітки плести. Треба йти до людей, а не лежати лежнем.

Ось і відповідь, на питання, яке в той чи інший спосіб весь час намагалась з’ясувати у Івана Ільковича – про його особливий секрет молодості. Адже вона в нього іскриться в очах, вона – у його планах на майбутнє, вона – у твердій переконаності в українській перемозі, в його тотальному оптимізмі. 

Все, виявляється, складно і водночас просто. Його натхнення до життя – сім’я. Дружина Зоя Євгенівна, з якою разом вже понад 50 років, сини, невістки та онуки – це той острівець любові, де всім затишно і спокійно.

- Домашня обстановка дуже важлива, - впевнений Іван Ількович. - Кожна сварка забирає здоров’я та енергію в людини. Навіть як посварилися – прийди цього ж таки дня й перепросися. Тоді все стає на місце. Так само на роботі.

Він взагалі культивує позитивний погляд на життя. Навіть попри важкі обставини воєнного часу, вірить у перемогу Світла над темрявою. А ще – точно знає: кожен має робити свій внесок у зміцнення держави. Його лепта – спортивні здобутки, якими славить свою  Батьківщину. Адже на змаганнях , зазвичай, він – найстарший спортсмен-ветеран, який її представляє. Тому каже:

-Коли я у 85 років біжу з бар’єрами, то це говорить про те, що Україна живе і бореться, і в ній є люди, які змагаються. 

Напевно, це говорить і про те, що в ній живуть люди, які вміють перемагати.

Розмову вела Наталія Ясинська