Є вистави, після яких хочеться аплодувати. А є ті, після яких хочеться міцніше обійняти близьких, зателефонувати найдорожчим і ще гостріше відчути ціну кожного дня, кожної звістки, кожного повернення додому. Саме такою стала «ПарасолЯ» — прониклива, щира й емоційно сильна вистава, яка сьогодні з великим успіхом пройшла в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.

Її поява в стінах ІФНТУНГ — не випадковість і не просто чергова культурна подія. Це зустріч із темою, яка особливо близька університетській спільноті. Адже ІФНТУНГ — це не лише освітній і науковий осередок, а й велика родина, частина якої нині зі зброєю в руках боронить Україну. Серед захисників — випускники, студенти та працівники університету. За кожним із них — рідні, які чекають, моляться, хвилюються, живуть між тривогою та надією і вірять у повернення своїх найдорожчих.

Саме тому історії, винесені на сцену у виставі «ПарасолЯ», знайшли в університеті такий глибокий відгук.

Театр, у якому немає вигаданих почуттів

«ПарасолЯ» — особливий театральний проєкт, народжений із реальних історій дружин і матерів українських військовослужбовців. У ньому немає дистанції між сценою та життям, між сценічним образом і справжнім переживанням. Його героїні знають, що означає чекати дзвінка, прислухатися до кожного повідомлення, усміхатися крізь тривогу, знаходити сили для щоденних справ, коли думками ти далеко — там, де небезпечно.

Постановка режисерки Ірини Онищук, заслуженої артистки України, акторки та психологині, народилася з відвертих розмов, особистих спогадів і спільного прагнення жінок бути почутими. Разом із творчою командою учасниці перетворили власний досвід на сценічну розповідь про любов і розлуку, страх і надію, втому й незламність, біль і взаємну підтримку.

Це історії, у яких багато хто впізнає себе. Історії про те, як війна змінює родини, випробовує стосунки, змушує по-новому відчувати час і цінувати звичайні миті мирного життя. Про те, як важливо не втратити себе в очікуванні, не соромитися власних почуттів і дозволити собі бути не лише сильними, а й вразливими.

Особлива сила вистави — у її щирості. Тут немає потреби перебільшувати драму чи шукати гучних слів. Достатньо правди людських історій, інтонації, погляду, паузи, мовчання. І ця правда промовляє до серця.

«ПарасолЯ» — символ захисту, єдності та надії

Назва вистави — багатозначний образ. Парасоля захищає від негоди, але не здатна зупинити дощ. Так само любов і підтримка не можуть скасувати випробувань війни, проте допомагають пройти крізь них, не залишаючись наодинці з болем.

Біла парасоля стала символом єдності жінок, які об'єдналися навколо спільного досвіду та бажання підтримувати одна одну. А сама назва «ПарасолЯ» ніби нагадує про особистість кожної героїні — її власну історію, її переживання, її право на голос і надію.

За кожною парасолею — людська доля. За кожною історією — родина. За кожним очікуванням — любов, яка не знає відстаней.

І саме ця любов стала одним із головних смислів вистави, яку сьогодні побачила університетська спільнота.

ІФНТУНГ — простір підтримки тих, хто захищає Україну

Вибір Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу для показу «ПарасолЯ» має особливе значення. Університет приділяє значну увагу роботі з ветеранами, їхній адаптації, професійному розвитку та поверненню до активного суспільного життя. В ІФНТУНГ діє Центр ветеранського розвитку, покликаний сприяти підтримці захисників і захисниць та допомагати їм знаходити нові можливості після військової служби.

Для університету ветеранська політика — це не абстрактний напрям роботи, а відповідальність перед людьми, які стали на захист держави. Адже серед тих, хто сьогодні боронить Україну, є випускники, студенти й працівники ІФНТУНГ. Їхній внесок у боротьбу за свободу й незалежність країни назавжди вписаний у сучасну історію університетської родини.

Тому розмова про досвід військових родин, про тих, хто чекає, підтримує та допомагає вистояти, є для університету особливо важливою. Підтримувати захисника — означає пам'ятати і про його родину. Дбати про ветерана — означає бачити не лише його військовий шлях, а й людину з її переживаннями, потребами, мріями та планами на майбутнє.

Саме в цьому контексті «ПарасолЯ» стала значно більшою, ніж театральною постановкою. Вона перетворилася на простір співпереживання, взаєморозуміння та людської солідарності.

Коли університетська спільнота стає одним серцем

На виставу прийшли члени Студентського парламенту, небайдужі студенти та викладачі ІФНТУНГ — люди, для яких війна не є далекою новиною з екрана. Це частина спільної реальності, у якій кожен може зробити свій внесок: підтримати військових, допомогти ветеранам, бути уважнішим до родин захисників, навчитися слухати й розуміти.

Зустріч із «ПарасолЯ» стала нагодою не лише побачити сильну мистецьку роботу, а й замислитися над тим, що часто залишається за межами фронтових зведень. Над безсонними ночами, тривожним очікуванням, непростими розмовами, самотністю та відповідальністю тих, хто щодня намагається зберігати звичний ритм життя заради дітей, рідних і майбутнього.

Водночас ця вистава — не лише про біль. Вона про силу бути поруч, коли важко. Про жіночу гідність і внутрішню стійкість. Про здатність підтримувати інших, навіть коли самій потрібна підтримка. Про гумор, тепло й надію, які допомагають не дозволити війні забрати найважливіше — людяність.

І про те, що за кожним українським воїном стоять люди, чиє серце б'ється разом із ним.

Аплодисменти й тиша, в якій народжується розуміння

Успіх «ПарасолЯ» в ІФНТУНГ вимірюється не лише оплесками. Він — в емоціях, які пережили глядачі, у думках, із якими залишили залу, у бажанні краще зрозуміти тих, хто чекає, і тих, хто повертається з війни. У здатності мистецтва торкнутися найглибших струн людської душі й нагадати: навіть у найтемніші часи ми не повинні втрачати здатності співчувати.

Сьогодні в університеті звучала історія жінок, які вчаться жити в реальності війни, не втрачаючи любові та віри. Але водночас це була історія кожного, хто чекає, підтримує, хвилюється і щодня сподівається почути найважливіші слова: «Я вдома».

«ПарасолЯ» залишила університетській спільноті важливе нагадування: стійкість — це не відсутність болю, а здатність проходити крізь нього; підтримка — не гучні слова, а присутність поруч; а вдячність захисникам має виявлятися не лише у вшануванні їхнього подвигу, а й у турботі про них та їхніх близьких.

ІФНТУНГ відкрив двері для вистави, яка говорить мовою серця. І в цій розмові було все: любов, тривога, надія, біль і незламна віра в повернення. Бо поки ми вміємо чути одне одного, поки простягаємо руку підтримки й бережемо тих, хто захищає Україну, — ми залишаємося єдиними. А єдність, як і любов, здатна втримати навіть тоді, коли над нами найдовша негода.

Університет нафти і газу – єдиний профільний нафтогазовий та енергетичний університет України. І за його історією стоять не лише знання й професійні здобутки, а й люди, які творять університетську спільноту, передають досвід і продовжують спільну справу.

Саме такою – теплою, емоційною та сповненою щирих зустрічей – стала подія, що об’єднала викладачів, науковців, працівників, випускників і студентів кафедри прикладної економіки Інституту економіки та менеджменту ІФНТУНГ. Форум «80 років разом – зустріч поколінь!» зібрав тих, для кого кафедра – значно більше, ніж місце навчання чи роботи. Це історія професійного становлення, важливих життєвих рішень, дружби та традицій, які передаються від покоління до покоління.

Усмішки, обійми, квіти, подарунки, привітання й відзнаки… Здавалося, університетська родина зібралася на велике родинне свято, де кожен має свою історію, спогад і причину для вдячності.

Відкрила зустріч завідувачка кафедри прикладної економіки Уляна Бережницька, запросивши присутніх до щирої розмови серед своїх. Сьогодні 11 викладачів кафедри забезпечують підготовку здобувачів освіти за п’ятьма освітніми програмами. За цими цифрами — щоденна праця колективу, відповідальність за якість освіти та прагнення готувати фахівців, здатних відповідати на виклики сучасної економіки.

Вдячність, що не має терміну давності

Ювілярів від імені ректорату привітав проректор з науково-педагогічної роботи Сергій Зікратий. Теплі слова на адресу рідної кафедри прозвучали й від її успішних випускників, які сьогодні працюють у науці, освіті та управлінні. Серед них – депутатка Івано-Франківської обласної ради Ліліана Гораль, міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків і директор ІЕМ ІФНТУНГ Сергій Побігун. У їхніх привітаннях звучала щира вдячність викладачам – за знання, за професійні орієнтири, за виховання ініціативності та корпоративного духу, який залишається з випускниками й далеко за межами університету.

До святкової зустрічі долучився й представник Національного університету «Львівська політехніка» – завідувач кафедри економіки підприємства та інвестицій Орест Колещук. Він наголосив на тісній співпраці між університетами та спільному баченні розвитку економічної освіти.

А ще були відеопривітання від випускників, які нині живуть і працюють у різних містах, країнах і навіть на різних континентах. Відстані не стали на заваді – адже приналежність до рідної кафедри не вимірюється кілометрами.

Люди, які творять історію

Особливо зворушливим моментом форуму стала розмова з професором Миколою Данилюком – завідувачем кафедри економіки підприємства ІФНТУНГ у 1986–2018 роках, історія якої згодом продовжилася у створенні кафедри прикладної економіки.

Для багатьох присутніх Микола Данилюк — не просто викладач, а науковий наставник, людина, яка відкривала шлях у професію, підтримувала, надихала й допомагала повірити у власні сили. Недарма його називають науковим батьком і справжнім гуру економіки. Крізь спогади про людей, події та традиції професор відтворив історію кафедри – від важливих етапів становлення до змін у підготовці економістів, трансформації спеціальностей, освітніх програм і самої професії.

Це була розмова, у якій серйозні академічні теми органічно перепліталися з людськими історіями. Зал то вибухав оплесками, то сміявся, то завмирав у зворушливій тиші. Бо за кожним спогадом стояли конкретні люди, спільно пережиті моменти й роки, які неможливо повернути, але можна зберегти в пам’яті. І, мабуть, саме в такі миті найкраще розумієш: історію кафедри творять не лише дати й документи. Передусім її творять люди.

Економічна освіта: досвід, виклики, майбутнє

Ювілейний форум став не тільки нагодою озирнутися на пройдений шлях, а й простором для професійного діалогу. Під час панелі «Академічна спільнота: досвід, перспективи» науковці-економісти з провідних університетів України обговорили еволюцію професії економіста та виклики, які постають перед сучасною економічною освітою. Учасники дискутували про компетентності й навички, необхідні майбутнім фахівцям, вплив цифровізації, аналітики та управлінських інновацій, а також значення енергетики й принципів сталого розвитку у підготовці економістів.

До розмови долучилися й представники бізнесу та громади – стейкхолдери, які добре розуміють, якими мають бути фахівці, здатні перетворювати знання на практичні результати. Панель «Економіст у бізнесі громади: від професійних знань – до управлінських рішень» була присвячена ролі економіста в діяльності підприємств і громад, очікуванням роботодавців та відповідності університетської підготовки потребам ринку праці. Окрему увагу приділили компетентностям, потрібним для ухвалення управлінських рішень в умовах цифровізації та розвитку штучного інтелекту.

А ось панель «Від студентської лави до професійного життя» подарувала форуму особливо невимушену атмосферу. Випускники ділилися історіями кар’єрного становлення, розповідали, які університетські знання стали у пригоді, чого довелося навчатися самостійно та як змінювалася їхня професія. Згадували студентські роки, викладачів, перші професійні кроки, цікаві випадки й рішення, що вплинули на подальший шлях.

І в цих розповідях було чи не найпереконливіше свідчення того, що якісна освіта не завершується отриманням диплома. Вона стає основою для подальшого розвитку, професійної сміливості та здатності навчатися впродовж життя.

80 років – і наша історія триває

Підбиваючи підсумки зустрічі, завідувачка кафедри прикладної економіки Уляна Бережницька наголосила, що досягнення кафедри — це результат титанічної праці всього колективу, багатьох поколінь викладачів і науковців, кожен із яких зробив свій внесок у її становлення та розвиток.

А завершення форуму стало символічним продовженням цієї думки. Актив студентського наукового гуртка «Економіка та бізнес» заклав «Капсулу часу» з посланням до майбутніх поколінь: «80 років – це історія, яку ми продовжуємо. Що ми хочемо передати наступному поколінню».

У цих словах — і повага до минулого, і відповідальність за сьогодення, і віра в майбутнє. Адже кожне покоління отримує у спадок не лише напрацювання попередників, а й можливість продовжити їхню справу, наповнити її новими ідеями та власними досягненнями.

Університетська спільнота щиро вітає кафедру прикладної економіки з 80-річчям! Бажаємо колективу натхнення, нових наукових і освітніх здобутків, талановитих студентів, вдячних випускників і надійних партнерів. Нехай попереду буде ще багато приводів збиратися разом, обійматися, ділитися добрими новинами й пишатися спільною історією.

80 років разом – і це лише продовження історії, яку творять люди.