Першою ластівкою можна назвати диплом, який днями отримав студент Володимир Говзан (група ЕТСм-17-1). Випускник магістратури Інституту архітектури, будівництва та енергетики (спеціальність «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка») , тепер він може пишатися ще одним підтвердженням своєї фахової підготовки – від Вищої школи управління охороною праці в м.Катовіце (Польща), де навчався за програмою подвійних дипломів. Вихованці Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу вже давно беруть у ній участь, паралельно здобуваючи освіту в Краківській гірничо-металургійній академії імені Станіслава Сташиця (AGH) та Люблінській політехніці. Але співпраця із закладом вищої освіти в Катовіце щойно зараз дала плоди.
Які враження нашого випускника від навчання у Вищій школі управління охороною праці? Яким був шлях до неї? Як повторити його успіх? Про все це – наша розмова з Володимиром Говзаном. Хлопець методично, крок за кроком, рухався до своєї мети, яку окреслив собі ще в шкільні роки:
- Електротехнікою цікавився змалку. Але коли виріс, зрозумів, що просто бути електриком – не цікаво. Цікаві інновації в галузі, а вони до нас дістаються із запізненням на 10 – 15 років мінімум. Переконався в цьому на практиці в РЕМ. Перше, що впадає у вічі, – фахівці ще радянського гарту. То молодь виїжджає на заробітки за кордон, а старшому поколінню нічого кудись їхати – вони звикли тут, і їм здається, що все в нас «супер». Це, можна сказати, технічна й психологічна спадщина СРСР. Відтак у людей немає бажання впроваджувати якісь інновації. Нема інвесторів, готових вкладати кошти у нововведення, в нові технології, нове обладнання. А старе потребує багато часу й затрат на обслуговування. До того ж бракує фахівців, які б навчили робітників ефективніше працювати на такому новому обладнанні. Тож потрібне підвищення кваліфікації і якомога частіше. Вже тільки цим багато вдалося б змінити – і якість послуг, і ставлення працівників галузі до роботи та покладеної на них відповідальності.
Усвідомлюючи цю проблему, Володимир вирішив скористатися нагодою отримати другий диплом європейського взірця:
-Коли була оприлюднена інформація про можливість такого навчання для студентів ІФНТУНГ, вона мене дуже зацікавила. Та й чому б не спробувати? Взявся – і не пошкодував. Так, справді, від нас вимагалось знання польської мови, на якій ведеться викладання. Але із цим справився: спочатку пішов на двомісячні курси в Івано-Франківську (займався тричі на тиждень), а потім пройшов мовний експрес-курс уже в Катовіце – по 12 годин щоденної інтенсивної роботи. Також було потрібно доскладати деякі іспити (через різницю в часі викладання дисциплін). А тоді почалися два місяці суто навчання з управління проектами. Фактично йдеться про менеджмент персоналу. Дуже добре, що наші викладачі були практиками в даній сфері, тому докладно пояснювали, із чим і де саме на роботі нам доведеться зіткнутися, як розв’язувати конкретні виробничі ситуації. На всі запитання у них завжди були чіткі відповіді. Це сильні фахівці!
-Які переваги для наших студентів (окрім фахової підготовки) дає таке навчання за програмою подвійних дипломів?
-Загалом вона відкриває дорогу на європейський ринок праці. Приміром, із польським дипломом можна без віз і запрошень подаватись на «карту побиту», й не мати обов’язку відпрацьовувати рік тільки в одного роботодавця. Тобто ти – вільний у виборі: не сподобалась робота – сміливо можеш її змінити.
-А що б ви порадили студентам, які хочуть повторити ваш шлях? До чого і як їм слід готуватися?
- Насамперед, радив би твердо пам’ятати, що перспектива є в кожного! Вона залежить тільки від прагнення людини й мети, яку бачить перед собою. Бо всі обмеження ми самі собі створюємо у своїй уяві. Але то вже залежить не від інших, а від тебе. Реально дивіться на світ і на своє оточення. Як щось не подобається – змінюйте! Дуже раджу вчити іноземні мови. Англійська надзвичайно потрібна! В мене наразі з нею складні стосунки. Виправлятиму це. Коли був у якості туриста в Ізраїлі, де, як кажуть, ледь не кожен другий знає російську, переконався: то неправда. Люди знають іврит і англійську. А російську – хіба що вихідці з СРСР, яким нині за 50. Тож незабаром це буде зовсім не актуально.
До слова, саме в Ізраїлі Володимир, у якого не тільки професія, але й хобі пов’язані з електротехнікою (він захоплюється електротранспортом), побачив перспективи своєї галузі:
- Якщо в нас електротранспорт тільки-но починає розвиватись, то в Ізраїлі він складає, на перший погляд, добру половину всього транспорту. Мене вразила набережна в Тель-Авіві: дві смуги – для велосипедистів, окремо – для тих, хто на роликах і для тих, хто на електричних засобах. На автошляхах перевагою для електромобілів є можливість руху смугою для громадського транспорту (що звичайним авто із ДВЗ не дозволено), а громадський - це повністю електричні автобуси. І на бензині в центральну частину міста не на кожну вуличку дозволено заїжджати.
Володимир впевнений, що колись так буде і в Україні. Приватні поїздки та навчання за кордоном дають йому бачення способів упровадження таких змін:
-Після того, як побував у Німеччині, багато моїх уявлень кардинально змінилися: там інакше ставлення до роботи, інакший менталітет. Зрозумів, як багато часу люди в нас витрачають на непотрібні, недоцільні речі. Вони не ліниві: просто трудяться багато, але неефективно. А ще – не прагнуть нового.
Сам Володимир Говзан одержимий ідеєю осучаснення улюбленої галузі. Диплом Вищої школи управління охороною праці в Катовіце – його перший крок на цьому шляху. Наступний – практична робота, в тому числі за кордоном. Аби свого часу привезти і нові знання, й багатий досвід в Україну, щоб змінити її на краще.
