Куди піти, щоб фортуну знайти?

Направо підеш – коня втратиш, а себе врятуєш; наліво підеш – себе втратиш, а коня врятуєш; прямо підеш – і себе, і коня втратиш… Такі орієнтири часом знаходили на життєвих перехрестях казкові герої. З огляду на масштаби втрат, обирати було дуже важко. Втім, і зараз кожному з нас доводиться вряди-годи опинятися перед, хоч і не таким загрозливим, але складним вибором. Незабаром своє остаточне рішення щодо власного майбутнього прийматимуть випускники шкіл. І значний їх відсоток, як і вже багато років поспіль, становитимуть ті, хто мріє здобути економічну освіту. Що слід знати про неї, аби «прямо піти і щастя знайти»?

Про це розмовляємо нині з людиною, життя якої більш як півстоліття пов’язане з економікою, а точніше з підготовкою фахівців-економістів. Заслужений працівник освіти України, доктор економічних наук, професор Микола Данилюк понад 30 років очолював кафедру прикладної економіки Інституту економіки та менеджменту Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Нині, крім викладацької роботи на кафедрі, обіймає також посаду професора економічного відділення Бурштинського енергетичного фахового коледжу ІФНТУНГ. Путівку в професію дав багатьом нині успішним фахівцям. Кафедра пишається своїми випускниками. Це й міський голова м. Івано-Франківська Руслан Марцінків, і екс-голова Івано-Франківської ОДА Віталій Федорів, і директор ТзОВ «Торговий дім Станіслав» Андрій Остражнов, і всесвітньовідомий економіст-науковець  Роман Шеремета…

Отже цікавимося в Миколи Олексійовича, чому на ринку праці зростає попит на фахівців, які, крім базової спеціальності, здобули ще й другу освіту, економічну? І чому вони, як правило, обіймають управлінські, керівні посади на підприємствах, фірмах?

                                               Модна професія чи ваше покликання?

-Найкращою відповіддю, мабуть, буде приклад нашої кафедри, - каже пан Микола. - До речі, вона – одна з найстарших в ІФНТУНГ: незабаром їй виповнюється 75 років, адже веде свій початок від філіалу Львівського політехнічного інституту, який утворився у Франківську в далеких 1960-х. Називалась вона тоді «Кафедра економіки й організації нафтової і газової промисловості». Вже згодом від неї відбрунькувались інші випускові кафедри економічного профілю, оскільки виникла потреба в підготовці не лише фахівців-економістів  у нафтогазовій царині. Нині в Інституті економіки та менеджменту ІФНТУНГ готують і фінансистів, і обліковців-аудиторів, і менеджерів, і маркетологів...

Так ось, коли в університеті почала збільшуватися кількість студентів, у тому числі бажаючих здобути економічну освіту, на нашу кафедру перейшла частина молодих перспективних  викладачів із технічних кафедр.  І вони відносно  швидко адаптувалися в нових умовах. Серед них – нинішній директор Інституту економіки та менеджменту ІФНТУНГ професор О.Г. Дзьоба. Він – доктор економічних наук, шанований науковець, а перша його освіта – технічна. Так само проректорка з науково-педагогічної роботи ІФНТУНГ професор Л.Т. Гораль – доктор економічних наук із першою освітою – технічною. І таких прикладів багато – це професори, доктори економічних наук Я.С. Витвицький , В.П. Петренко та інші.  З цього роблю висновок, що креативна людина з технічною освітою легко вливається в економічне середовище (навчальне чи виробниче), бо в неї  вже сформований широкий кругозір, має знання техніки та технології, вміє проводити техніко-економічні розрахунки. 

А на початку 2000-х рр. спостерігався бум серед виробничників на здобуття другої, економічної освіти. Й це зрозуміло, адже  людина в процесі кар’єрного росту потребує не тільки технічного, але й ширшого – економічного мислення. Слід відзначити, що випускники Інституту післядипломної освіти  ІФНТУНГ зараз займають високі  керівні посади, особливо у вітчизняному нафтогазовому секторі. При цьому частина з них дотепер не втрачає зв’язки з кафедрою.

-На відміну від наведених Вами прикладів, часом доводиться стикатися з випадками, коли студенти економічних спеціальностей… не уявляють свого професійного майбутнього й не бачать себе в професії. Над чим, на Вашу думку, слід замислюватись абітурієнтам насамперед, аби згодом чітко бачити свою фахову перспективу й мати можливість повноцінної професійної самореалізації?

-Це важливе питання. Й тут треба почати з того, що профорієнтаційна робота у старших класах школи в нас якщо й проводиться, то дуже формально. Хоча зараз є можливість доволі точно визначитись із вибором спеціальності. Маємо на кафедрі відповідні тести, за якими можна з’ясувати, чи присутні в людини ті якості, які будуть їй потім необхідні в економічній галузі: є економісти, більше схильні до бухгалтерської роботи, є схильні до комерції, є схильні до виконання менеджерських функцій, а є науковці. Тож і задатки повинні бути різні, й людина повинна про це знати.

Втім, існує й інша сторона питання. Мені здається, частина абітурієнтів робить вибір спеціальності за наполяганням родини, а не за власним бажанням. Так, справді, економістів потребують скрізь. Але путящих! Попит на них не знижується. Не раз наші випускники, які вже самі стали керівниками, телефонували на кафедру з проханням порекомендувати їм перспективних хлопців і дівчат на відкриті вакансії. Проте, не вся молодь  усвідомлює, що нині ринок ставить дуже жорсткі умови для молодих спеціалістів. Треба орієнтуватись на  вимоги роботодавців, а  вони сьогодні хочуть фахівців із розвинутим адаптивним інтелектом.

-Що входить у це поняття?

-Здатність швидко й ефективно реагувати на зміни, які відбуваються як у внутрішньому, так і зовнішньому середовищі, приміром, як під час пандемії COVID-19, коли різко змінились і організація роботи, й виробничі взаємовідносини. Цей інтелект має дві складові – так звані «тверді навички» (hard skills) і «м’які навички» (soft skills), які повинен мати спеціаліст. «Тверді» - це, передусім, фахова підготовка, комп’ютерна грамотність, знання іноземної мови, а краще – декількох мов, права на керування автомобілем. Вони доповнюються «м’якими» навичками – це  комунікабельність працівника, його креативність (вміння не шаблонно мислити, готовність до нетрадиційних рішень). «М’які» треба здобувати самонавчанням, позааудиторним самовдосконаленням, брати участь у конференціях, семінарах, вебінарах. Ось на цьому нині треба робити наголос. Тоді випускники чітко бачитимуть себе в майбутній спеціальності й не розгубляться.

                                               Свідомий вибір, а не випадок

-Те, про що Ви кажете, виводить нас на іншу болючу проблему – браку економічної культури в суспільстві, що цілком зрозуміло в країні, яка однією ногою досі стоїть в радянській добі (принаймні ментально)…

-Так, це правда: однією ногою – ми ще  в минулому. От подивіться, як у сучасному світі відбувається працевлаштування. Там давно прийнято проводити відбір через доволі жорсткі умови проходження співбесіди. Провідні підприємства, які зараз роблять погоду в Україні (і не тільки з іноземним капіталом), влаштовують досить серйозний відбір фахівців. Бо сьогодні спеціаліст обирається з огляду на той внесок, який він може зробити у розвиток фірми. Знаю десятки прикладів із досвіду наших випускників, які проходили декілька етапів співбесіди з роботодавцями. Наприклад, у три етапи: спочатку – співбесіда з безпосереднім керівником (планового відділу, бухгалтерії тощо); другий етап – із головним економістом чи головним бухгалтером або віце-президентом з фінансів;  третій – зустріч (може, формальна) з першою особою. Один мій випускник розповів, що в резюме з-поміж мов, якими він володіє, зазначив англійську. А коли переступив поріг кабінету першого керівника фірми, той із ним привітався й почав розмовляти саме англійською мовою. Добре, що хлопчині не забракло знань, аби й далі поспілкуватися нею.

Якби випускники, а особливо їхні батьки, знали, що прийдеться ось так влаштовуватись на роботу, то напевно, більш ретельно підходили б і до вибору спеціальності, й до самого навчання. Але в нас, на жаль, ще не віджила практика працевлаштування за старою системою (скажімо так, за знайомством). Хоча питома вага сучасного варіанту працевлаштування щоразу зростає. Просто відбувається це повільно. В Івано-Франківську, окрім Центру зайнятості, працює приблизно півтора десятка рекрутингових агенцій, і на їхні послуги є попит роботодавців. Це свідчить про те, що трансформації таки відбуваються.

-З огляду на ці зміни, як би Ви радили абітурієнтам обирати університет, де вони зможуть не лише отримати диплом, але й знання, які потім дадуть їм переваги на ринку праці?

-Насамперед, треба враховувати тривалість існування університету на освітянській ниві. Бо дива не буває. Не думаю, що той заклад, який працює 10 – 20  років є надто привабливим (хоча винятки трапляються). Чим «старший» університет, тим стабільніший його колектив, тим краща матеріально-технічна база, сформовані наукові школи, видно динаміку кар’єрного росту його випускників. До речі, Міністерство освіти і науки щороку проводить рейтинг вітчизняних  закладів вищої освіти, й на це доцільно звертати увагу. В старших класах (особливо в 11-му) варто активізувати пошуки: визначити 4 – 5 університетів у колі ваших інтересів, а тоді детально вивчити, використовуючи наявну публічну інформацію, чим різняться освітньо-професійні програми вибраної вами спеціальності, який науково-педагогічний рівень випускової кафедри, хто її очолює тощо. Ось такий раджу алгоритм вибору.

Втім, навіть у разі помилки, студентська мобільність, якої не було раніше, тепер дає можливість, за бажання, розпочати  навчання в Івано-Франківську, а завершити, наприклад у Республіці Польща. Мова йде про програми подвійних дипломів:  будучи студентом-економістом  ІФНТУНГ, можна навчатися й отримати додатково диплом магістра європейського зразка у Краківській гірничо-металургійній академії ім. С. Сташиця. Але все одно  вибирати треба заздалегідь –  вже зі старших класів школи: визначити коло ваших інтересів і заглиблюватись у життя тієї спеціальності, яку збираєтесь опановувати.

                                                           Геніїв на конвеєрі не випускають

-Миколо Олексійовичу, а що Ви могли б відповісти критикам, котрі кажуть, що економіку зараз часто викладають люди, які за все своє життя навіть пиріжкову не відкрили? Мовляв, як у них навчитися досягати успіху в економічній сфері? Як на Вашу думку, викладач має бути практиком чи суто науковим світилом?

-Якщо одне поєднується з другим, то це прекрасно. Бо, з одного боку, дійсно треба людей з  практичним досвідом у реальному чи фінансовому секторі економіки, але з іншого - потрібні й ті, котрі мають дар Божий науковця-педагога: в ідеалі – 50 х 50. На  жаль, економічні кафедри не завжди ідеальні. Один із ефективних варіантів  наближення науково-педагогічного працівника кафедри до практичної економіки – це консалтингові (експертні, оціночні, аудиторські ) послуги  на замовлення підприємств та організацій або робота за сумісництвом на одній з економічних посад. Прикладом для молоді в цьому плані можуть бути професори нашого інституту – В.К. Орлова, Я.С. Витвицький, І.В. Перевозова, С.М. Кафка та інші, які успішно поєднували та поєднують навчальний процес з економічною практикою. Другим варіантом вважаю стажування чи підвищення кваліфікації молодих викладачів саме в практичній площині, а не тільки у ЗВО чи академічних інститутах, як зараз ведеться. Ну, а економісти, які вже знайшли себе в реальному секторі економіки, до роботи в освітніх закладах  не прагнуть зі зрозумілих причин.

-Зараз серед молоді взагалі побутує думка, що для професійного успіху не конче потрібна вища освіта, економічна зокрема. За приклади правлять Білл Гейтс, Джон Рокфеллер, Аристотель Онассіс.  А й справді,  чи потрібно взагалі тої освіти?

-Вундеркінди трапляються скрізь –  і в бізнесі теж. Світова статистика свідчить, що наявність серед працездатного населення 5 – 7 % людей, котрі мають талант до підприємницької діяльності, забезпечує  країні  багатство.  Тобто люди з даром із нічого створювати щось бувають дуже рідко. Такі приклади –  радше виняток, а не закономірність. Звичайно, їх треба знати та вивчати, але й усвідомлювати, що за подібним сценарієм можуть іти одиниці. Широкому загалу доводиться прогресувати еволюційним шляхом. Для економіста це означає розширювати поле економічного кругозору, розвивати широту мислення. Якщо він не усвідомить  всю гаму причинно-наслідкових зв’язків у сфері виробництва,  розподілу, перерозподілу  та комунікацій, з нього не буде потужного фахівця. Показово, що середній вік  лауреатів  Нобелівської премії з економіки складає 67 років. Бо цей кругозір набувається не в 47 років, і не в 57. Наведені приклади, радше, є винятком із правила. У них все вийшло, але це тільки приклад,  до чого слід прагнути. Бо геніїв на конвеєрі не випускають…

Ну, а з огляду на те, що нині ведемо мову про економічну освіту загалом і в ІФНТУНГ зокрема, хочу нагадати про важливу економічну категорію цінності. Йдеться і про  цінність активів підприємства, й про цінність людського капіталу. На мій погляд, істинну   цінність кафедри слід розглядати через призму високої  ймовірності того, що її випускники приведуть сюди своїх онуків на навчання навіть тоді, коли старих професорів уже не буде.

Розмову вела Наталія Ясинська