Подія, яка нещодавно відбулась в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, відкриває нову сторінку в історії діяльності Інституту інформаційних технологій: у його випускників з’являється низка нових можливостей, про які ще кілька років тому годі було мріяти. Річ у тім, що освітня програма рівня магістр "Інформаційні технології для сталого розвитку енергетики / Informational Technologies for Sustainable Energy Engineering" отримала міжнародну акредитацію від агентства «ZEvA», одного з найдосвідченіших та найуніверсальніших агентств у Німеччині з 27-річним досвідом у сфері акредитації програм, системної акредитації, оцінювання та сертифікації у галузі вищої освіти в рамках програми подвійних дипломів.
Про те, що це означає для ІФНТУНГ та його вихованців, ми розмовляємо з координатором освітньої програми, доцентом кафедри комп'ютерних систем і мереж Мар'яном СЛАБІНОГОЮ.
-Тож як було пройдено шлях до отримання міжнародної акредитації, як взагалі з’явилась в ІФНТУНГ освітня програма, визнана в Об’єднаному Королівстві та ЄС?
-Десь у серпні 2022 року до мене звернулись щодо майбутнього зідзвону з представниками London South Bank University – просто покликали на дзвінок як ще одного викладача, котрий знає англійську мову. “Окей”, сказав я, і попросив хоч би якісь ввідні матеріали. З матеріалами було негусто. Отримав тільки лист, розісланий засновником консалтингової компанії «Cormack Consultancy Group» Чарльзом Кормаком по закладах вищої освіти України.
- Це типова ситуація для міжнародних партнерств? Як взагалі університети України, і ІФНТУНГ зокрема, шукають партнерів?
-Не можу говорити за всіх, але з тих зустрічей і партнерств, в яких я брав безпосередню участь, маю думку, що якщо все тримається виключно на прагненні встановити контакт, то є великий ризик того, що партнерство обмежиться підписанням рамкового меморандуму про співпрацю. Контакти між університетами встановлюються по-різному - десь за рахунок особистих знайомств окремих людей під час конференцій та семінарів, десь - за рахунок спільної участі в певних ініціативах. Європейські університети зараз мають неабиякий інтерес до України через динаміку подій довкола неї. Ми ж, як університет, що інтегрується в простір європейської науки, використовуємо такі можливості співпраці. Тут, як правило, не йдеться про якусь односторонню допомогу, а саме про двосторонню співпрацю, де кожна сторона використовує свої переваги для спільної роботи.
Однак такий контакт та меморандуми, як правило, є тільки першою сходинкою для партнерства. Після цього наступає буденність - науковці всіх країн є доволі завантаженими роботою людьми, тому предметна комунікація виходить тільки тоді, коли є зацікавленість у роботі з деякою вигодою для обох сторін - наприклад, робота над спільним проєктом, академічна мобільність тощо.
-Ініціатива Twinning розпочиналася так само?
Це особливе партнерство, тому що в ньому як фасилітатор взяла участь ще одна сторона - безпосередньо команда «Twinning». Перший контакт із представниками London South Bank University, з якими нас “зпартнерили”, був стандартним як для випадків, коли йде мова про співпрацю: “За все хороше, проти всього поганого”, обмін презентаціями про університети і недостатнє розуміння, в чому полягатиме суть подальшої роботи. Як завжди, багато матеріалів для ознайомлення і , як завжди, напевно все би закінчилося першим же контактом, якби не… Напевно, якби не ключовий фактор сторони, яка “пушить” ініціативу. Гадаю, перший чинник успіху того, що робила і робить «Cormack Consultancy Group» стосовно ініціативи «Twinning» — це те, що двостороння співпраця університетів насправді не двостороння, бо є ще сторона «Twinning», яка супроводжує спілкування, нагадує про «мітинги», одним словом робить усе, щоб не залишити в спокої обидві сторони, які в іншому випадку рано чи пізно знайшли б “більш нагальні завдання” і забули б одна про одну.
Нам цього зробити не дали. Тому після першого «мітінгу» був занесений в розклад другий. Потім третій. Ми пропускали, забували, переносили і відкладали на потім, але нам вперто пробачали непунктуальність, забудькуватість та інші речі, притаманні науковцям, які початково сприймають це як “ще одне щось там, що не дасть результату”. Нас буквально “пастушили” в перші місяці роботи, після чого поклали на стіл дві пропозиції, які потенційно мали дати результат — пропозицію проведення досліджень та пропозицію започаткувати програму подвійних дипломів.
-Що взагалі дають подібні міжнародні гранти? Для кого вони корисні?
-На жаль, поняття “гранту” в Україні через різні медіаприводи є дещо спотвореним. Люди бачать грант як якийсь безповоротний подарунок, уявляючи ситуацію, коли особа, яка працює над грантом, просто кладе ці гроші в кишеню. Насправді, розподіл грантових коштів дуже різноманітний - рідко коли це тільки гонорари виконавцю проєкту. Деякі гранти використовуються в основному для покращення матеріальної бази і реалізації певного технічного проєкту. А фінансування за грантом даної програми подвійних дипломів передбачає оплату навчання студентів, існування програми, закупівлю літератури та програмного забезпечення, маркетинг тощо.
-Тобто вам належало виграти гранти на той чи інший проєкт або на обидва одразу?
-Так. Але були великі сумніви, чи вийде отримати фінансування хоча б по одній. Гранти невеликі — кількадесят тисяч фунтів, що давало надію на доволі низький поріг входження. Однак претендентів виявилось достатньо, і ми розуміли, що нас чекає серйозна конкуренція. Тим часом збирали внутрішні наради в університеті в пошуках хороших ідей, але це працювало десь на тому ж рівні, як перші “твінінгові мітинги” між університетами — всі ніби «за», але всі зайняті, фінальний поштовх дати ніхто не хотів. Я бачив, що ініціатива проходить повз, і напевно, тільки бажання хоч щось подати, щоб на черговому мітингу не опинитися без нічого, перемогло, тому за два вечори я накидав концепти під обидві заявки.
Основною вибрав дослідницьку — на той момент (та і зараз) мене цікавили дослідження у сфері Sustainable Web, тому написав заявку на дослідження за цією темою (спойлер — не пройшла). Заявку щодо програми подвійних дипломів оформляв за залишковим принципом, виходячи з однієї головної позиції: програма не має бути вузькоспеціалізованою. Так зародився концепт освітньої програми “Цифровізація бізнес-процесів”. Спільно з професором кафедри інженерії програмного забезпечення Ігорем ЛЮТАКОМ, з яким ми вже подавали декілька заявок на різні гранти, я навіть накидав навчальний план за тим же принципом. На обговоренні пропозиції з британцями, не полишало відчуття, що виконано прірву роботи просто заради «мітингу» без жодної гарантії результативності.
-Мабуть, це надто самокритично. Адже партнери були іншої думки, як з’ясувалося…
- В день зустрічі з LSBU, я презентував обидва проєкти, й Ашиш, представник LSBU Global, сказав що буде шукати нам “пару” для цих заявок серед працівників LSBU, тож ми завершували зустріч з певною надією. Через кілька тижнів збираємося і виявляється, що моєю дослідницькою заявкою зацікавилася LSBU «School of Engineering», а от із “Цифровізацією бізнес-процесів” — біда: тут з нами знову хотіла б співпрацювати «School of Engineering», але це – не їх профіль. Економістів ми якось не зацікавили. “Чи є у вас щось по будівництву і електриці?” — питають нас. А я стараюся в себе в голові скласти список людей, яких потенційно можна задіяти у викладанні англійською і думаю: “The best we can offer is IT…”. Але втрачати можливість зробити обидві заявки зі «School of Engineering» ми з Ігорем вперто не хотіли.
-Взагалі можна було зробити чисто айтішну програму. Хіба ні?
-Не буду лицеміром і скажу: ми мали досвід, який, м’яко кажучи, виявився не дуже вдалим для викладачів. З 2018 року ми мали англомовну версію «Комп’ютерної інженерії», на яку приймали студентів-іноземців. Більшість із них виїхали в перші дні повномасштабної війни, але загальне враження у мене склалося негативне. Навіть не через те, що під час пандемії група абсолютно втратила дисципліну. Основною проблемою була відсутність достатньої кількості викладачів, які можуть викладати англійською мовою. В результаті бакалаврська програма трималася на чотирьох – п’яти фахівцях, навантаження яких на 60%+ складалося з англомовних пар, а українських студентів вони бачили тільки у свята. В якийсь момент я жартував, що говорю українською тільки вдома з дружиною. Тому ми трималися за ідею мультидисциплінарності як за можливість залучити викладачів із декількох інститутів.
Виходячи з того, що все-таки який-не-який досвід англомовної програми в ІТ у нас був, а одна із кафедр якраз довершувала третій курс програми “Інженерія відновлюваної енергетики”, відкритої за підтримки USAid, я приступив до зшивання у своїй голові концепції програми, де спеціалісти в енергетиці можуть отримати скіли в ІТ, а спеціалісти в ІТ зможуть застосувати свої знання для сталого розвитку енергетики. Адже, скажемо відверто, дуже багато речей в різних індустріях зараз тримається на даних та інформації, а профільних фахівців для роботи з нею в конкретній галузі — не так багато.
На той момент ніхто не думав про міжнародну акредитацію. Власне, ми навіть не особливо розуміли, що має вийти в кінцевому результаті по формі — два дипломи, один диплом з певними кредитами, вичитаними британським партнером, чи інші варіанти… Ми хаотично лазили по сайту LSBU в пошуках дисциплін, де могли знайти щось дотичне, спільне, і аж раптом – робимо власну програму з нуля. Тому ми заходили в цю роботу з доволі приземленими очікуваннями й усвідомленням того, що нам прийдеться якось пояснювати все, що ми зараз «сотворимо», Національному агенству з питань якості вищої освіти. Тому відштовхувалися від мирських речей будь-якого підрозділу, який відкриває нову освітню програму — гарант, група забезпечення, стандарт спеціальності та інші слова, від яких порядних людей в академічному середовищі трохи тіпає.
Кожен із пунктів викликав питання. Ініціативні викладачі, які могли б бути залучені в цю програму, здебільшого вже були гарантами інших освітніх програм, спеціальність підібрати було доволі важко, а група забезпечення напряму залежала від спеціальності. Ми перебирали можливі варіанти – і тут знову допоміг випадок. 16.12.2022 р. Кабмін своєю постановою ліквідував галузь 15 і переніс дві спеціальності звідти — «151 Автоматизація та комп’ютерно інтегровані технології» й «152 Метрологія і вимірювальна техніка» в галузь роботизації. Попутно 152 спеціальність втратила слово, якого студенти боялися як чогось незрозумілого — “метрологія”, та отримала цілком привабливу для широкого кола аудиторії назву “Інформаційно-вимірювальні технології”. В цей же час, Ігор ЛЮТАК, працюючи на кафедрі інженерії програмного забезпечення, мав науковий ступінь за спеціальністю, що відповідала метрології, і не був гарантом жодної з програм.
-Метрологія відлякувала?
-Радше насторожувала, бо абітурієнти не вповні усвідомлюють її суть. З 2015 по 2018 рік я працював на кафедрі інформаційно-вимірювальної техніки, і це був чудовий досвід. Вникнувши в стандарт і суть метрології як дисципліни я зрозумів, що ця спеціальність прекрасна як магістерська “вишенька на торті” до вже здобутого фаху в конкретній галузі, тоді як у бакалаврській програмі – надто загальна. Ти не можеш бути фахівцем із стандартизації, вимірювання і аналізу даних у всьому. Тому без фундаменту тут ніяк. А от маючи бакалаврський ступінь і розуміючи, з чим ти далі будеш працювати, через цей фах можна отримати чудові додаткові навики. Зараз ця спеціальність переживає не найкращі часи по наборах в Україні, однак я впевнений, що через низку трансформацій і правильний маркетинг вона стане сильною складовою інженерної освіти на магістерському рівні.
-Отже, зміна назви спеціальності дійсно була своєчасною для вас, як і кандидатура гаранта освітньої програми.
-Так. Я відкрив стандарт магістра на 152 спеціальності. Це був, напевно, найуніверсальніший стандарт магістра, який будь-коли бачив – достатньо загальний, щоб підставити у нього конкретний об’єкт дослідження (енергетику), і достатньо відкритий, щоб розширити у ньому ІТ-складову, також достатньо деталізований стосовно «soft-skills», щоб додати туди складові економіки, менеджменту, інновацій та інших речей, куди можна залучати викладачів з усього університету. Висловлюю величезну повагу авторам цього стандарту і, як гарант магістерської програми за спеціальністю 123 - Комп’ютерна інженерія, дивлюся на нього з неприхованою заздрістю.
Навчальний план був накиданий швидко (по факту, компетенції стандарту самі навели на потрібні освітні компоненти), ми все верифікували у Сергія ЗІКРАТОГО, на той момент начальника відділу якості, а тепер проректора ІФНТУНГ, та Івана СТЕЛІГИ, начальника відділу ліцензування та акредитації. Кожен крок зі створення програми ми вели з думкою: “Що будемо робити, коли приїдуть експерти НАЗЯВО”.
На наступному «мітингу» представили програму Ашишу і Раві, представнику «School of Engineering». Вони здивувалися, що ми хочемо робити нову програму, а не працювати над трансформацією існуючої (пізніше вони здивуються набагато більше). Але ідею підтримали, й ми почали працювати над заявкою.
В процесі роботи актуальність нашої теми зростала, але не через нашу кропітку роботу над заявкою, а через русню, яка вирішила атакувати енергетичну інфраструктуру України, після чого ми дізналися про «блекаути», «екофлови», черги вимкнень та інші буденні на даний момент речі. Паралельно із заявкою оформили й підписали меморандум про співпрацю між університетами, а після останніх розсинхронених із західним світом різдвяних свят, відправили обидві заявки на конкурс.
-2023 рік приніс вам велику удачу…
- Вже 30 січня ми отримали інформацію про те, що потрапили в шортліст відбору. А вже 6 лютого Анжела Стащак, представник CCG (Cormack Consultancy Group) привітала нас із чудовою новиною: наша заявка стала однією із шести відібраних для фінансування. Разом із нами, щасливчиками стали: Український католицький університет, НУ “Львівська політехніка”, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, Херсонська Державна Морська Академія, Cумський національний аграрний університет.
Вже скоро, проговоривши багато радісних новин і болючих запитань, ми станемо хорошими приятелями й будемо вітати один одного зі здобутками, та наразі починалися робочі будні. Кожна пара університетів мала своє бачення програми подвійних дипломів. І тут знову зійшлися планети — наш партнер мав доволі сильні здобутки у цьому напрямку.
LSBU зробив максимально просту і прозору схему: університети спільно готують програму, університет-партнер повністю забезпечує її викладацьким складом і ресурсами типу приміщень і обладнання, LSBU допомагає з валідацією згідно британських вимог та проводить щосеместрову перевірку робіт студентів, якості оцінювання та визнає оцінки виставлені партнером.
Також можливі залучення працівників LSBU як гостьових лекторів. Здавалося б, негусто, однак оплата за такі послуги та видачу британського диплома випускникам, які завершили програму, чисто символічна, за мірками британської освіти. Це й було найкритичнішим фактором, адже сьогоднішні фінансові реалії України навряд чи дадуть людям викидати тисячі фунтів на навчання. І нас такий підхід цілком влаштовував.
-Поясніть, будь ласка, що таке валідація?
-Валідація — не акредитація, перефразовуючи нашого другого Президента. У британців акредитація є інституційною, тому, яку програму запускати і чи видавати по ній дипломи, вирішує сам університет. І рішення приймає якраз валідаційна комісія, яка проводить по суті ту ж акредитацію (із залученням експертів), тільки всередині університету та із залученням внутрішніх ресурсів. Тобто британський університет сам вирішує, чи потрібна йому така освітня програма. Таким чином, якщо ми отримуємо рішення про валідацію програми, це означає, що наша програма відповідає вимогам до якості вищої освіти у Об’єднаному Королівстві
-Як вам вдалося відкрити програму вже у 2023 році?
-Ашиш сказав 1 березня:“Якщо ми хочемо почати набирати перших студентів у вересні 2023, нам потрібно на літо вже мати валідацію. Висновок може затягнутися на три місяці, тобто в квітні-травні у нас уже має бути засідання валідаційної комісії. А комісії треба мати документи не пізніше ніж за місяць до засідання. Ви готові зробити документи до кінця березня?”
Хороше питання — пройти валідацію за британськими вимогами до якості вищої освіти, підготувавши обґрунтування курсу, специфікацію курсу, опис ресурсів, резюме викладачів задіяних у програмі, й силабуси дисциплін за менш як місяць? Чому б ні? На момент старту у нас із наявних артефактів був страх перед НАЗЯВО й необхідність дотримання внутрішньоуніверситетських вимог — профіль освітньої програми (ОП), набір дисциплін та чітке розуміння, хто їх буде читати. Компанія підібралася сильна, оскільки дисципліни були таки дуже широкі за профілем, а тому виходило буквально вибрати кращих із кращих серед тих, хто на той момент володів англійською мовою і міг бути дотичним до програми. Ми скинули переклад профілю ОП і навчального плану Ашишу і Раві та з острахом відкрили пакет шаблонів документів на проходження валідації. Виявилося,… що страшного там нічого немає. В цей момент прийшло розуміння, що “НАЗЯВО щось від нас знов хоче” — це не хотілки НАЗЯВО, а саме вимога до освітніх програм у цивілізованих країнах. Ми почали розбирати пункти: ось силабуси, які до болю нагадують наші робочі програми, тільки трохи спрощені; ось резюме викладачів, де все ті ж вимоги, що в інформаційних довідках — останні публікації, освіта, і т.д. А ось процедури вирішення конфліктів, опитування здобувачів; ось антикорупційні положення; ось студпрофком і студпарламент; ось процедура вільного вибору дисциплін… Все, що залишалося — перекласти потрібні речі, які вже давно були в українських звітах самооцінювання, профілі ОП та інших подібних документах. Тиждень роботи до півночі, набридання викладачам, які досі не розуміли у що вписуються, щодо силабусів і резюме — й ми підготувалися.
Найбільшою проблемою і головним болем виявилися “британські кредити”, які передбачали 20 годин замість 30, як у європейській трансферно-накопичувальній системі освітніх кредитів ECTS, якою зараз керуються заклади вищої освіти в Україні та ЄС. Через це у нас почалась розсинхронізація, з якою не було зрозуміло, що робити, допоки не з’ясувалося, що 20 годин у британському кредиті — астрономічні. А пара триває годину і 20 хвилин — дві академічні години. Тобто три академічні українські години складали дві астрономічні британські. Арифметика зійшлася.
Під час підготовки документів велику роль відіграла пані Менді Мейдмент — декан LSBU Global. Вона терпляче й привітно роз’яснювала нам з Ігорем термінологію: дисципліна — це модуль, курс — це освітня програма, і т.д., і т.ін. А на початок квітня прийшли погані новини. Раві повідомив: «Ми передали документи у наш відділ якості, й вони сказали, що ви не можете мати дисципліни, які мають по 3, 4 або іншу кількість кредитів. Тільки 5 або 10, такі вимоги до наших навчальних планів. Напевно, нам потрібно відтерміновувати акредитацію і повідомити про це представників «Twinning». У вас п’ять днів максимум, але я не думаю, що в такі стислі терміни це реально виправити ”. Проте новий план з виправленими годинами і всі супровідні документи були готові вже наступного дня зранку.
-Проведена дуже велика й складна робота. Що служило для команди викладачів основною мотивацією?
-Мотивація — це окремий момент. Ми не сильно мали чим мотивувати викладачів, однак спільно з тоді ще проректором із наукової роботи, а зараз ректором ІФНТУНГ Ігорем ЧУДИКОМ, напрацювали дві основні речі — оформлення викладання на цій програмі як участь у міжнародному проєкті та преміювання у випадку успішної валідації. Обидві обіцянки були виконані. До речі, початковою датою валідації планувалося 25 квітня — день виборів ректора, однак, зі зрозумілих причин, валідацію ми попросили перенести.
Крім того, вважаю, що було також отримано хороший нематеріальний результат - велика частка викладачів та працівників ІФНТУНГ переконалася, що стандарти якості, яких ІФНТУНГ дотримується, та система контролю цієї якості є дуже близькими до вимог європейської та британської системи вищої освіти, тому це мотивує ставати університет більш відкритим до інтернаціоналізації, без страху зробити щось не так.
-А як відбувалась валідація?
-Точно пам’ятаю, що нам вдалося добре відповісти на більшість питань. Тут, знову ж таки, відіграв роль досвід викладацького складу: більшість викладачів, задіяних у програмі, акредитацію та процедури щодо неї бачили на власні очі, і (що дійсно стало моментом прозріння) виявилося, що на валідації за британськими стандартами якості вищої освіти питання ті самі, тільки трохи простіші за змістом і англійською мовою. Ми отримали попередній (доволі позитивний) висновок, отримали місяць на виправлення документів і приступили до роботи. Наприкінці травня виправлені документи були надіслані до LSBU, і ми стали чекати результату, а я відправився на конференцію по «Twinning» до Львова. Виступи були важливі, але найважливіше було те, що “щасливчики”, яких вдалося взяти участь у пілотному аконоп програм подвійних дипломів, почали гуртуватися в кулуарах і обговорювати, що ж ми будемо робити далі. Всі ставилися до своїх процедур валідації зі стриманим позитивом і обговорювали нагальні питання — набір студентів, старт, формат навчання, і, звісно,акредитацію, яка очікувалась менш ніж через півтора року. Так і почалося круте офлайнове знайомство, обмін проблемами та досягненнями в спільному чатику від шести таких різних за профілем університетів. А вже 7 липня ми отримали чудову новину про валідацію нашої програми.
-Це момент, коли вступна кампанія – в розпалі…
-Справді, ми були, з одного боку, дуже раді, але стурбовані – з іншого: до кінця вступної кампанії залишалося небагато, а починати маркетинг програми подвійних дипломів раніше ми не могли, тому що згідно з угодою, до валідації не мали на це дозволу. Тому запустили в найкоротший термін веб-сайт та телеграм-канал, пройшлися по групах випускників бакалаврату і… набрали мало заяв. Нова освітня програма, пізній маркетинг (попри публікацію в регіональних ЗМІ), підвищення порогу входження через вимогу до рівня англійської, а ще мала кількість того, що у нас звикли називати “державними” місцями, відлякували вступників. Хороші вступники які подавали до нас заяви, набрали прекрасні бали на інших спеціальностях і отримали державні місця, після чого закономірно вибрали «безкоштовне» (саме так сприймається ця освіта), а не за якісь незрозумілі “грантові кошти”. Ми подумали: “Не біда, треба агітувати підприємства посилати до нас працівників на другу вищу освіту». Тож провели низку зустрічей (в чому допоміг ректор), і на початку вересня 2023 року, в розпал подачі заяв у додаткову сесію набору, ЗМІ поширили новину про аконопроект, яким друга освіта того ж рівня не буде давати відстрочку від мобілізації. Все пішло не за планом, тому ми стартували перший набір на навчання зі скромною кількістю в 11 чоловік. Доволі соромно було перед організаторами «Twinning», оскільки планували мати хоча б 25.
Тим не менше, інфопривід був створений, робота велася, новини ширилися, а ми готувалися потихеньку до тієї самої акредитації.
-Майбутні абітурієнти, мабуть, не встигли вникнути в переваги даної програми. Що вона дає потенційному випускнику?
-Перше, і, напевно, найголовніше - по закінченню цієї освітньої програми студент, крім диплому ІФНТУНГ, отримує диплом університету Об’єднаного Королівства - аналогічний до того, який отримує випускник London South Bank University, перебуваючи безпосередньо в кампусі університету в Лондоні.
Друге - це фінансова складова - для перших двох років вступу навчання на програмі залишається безкоштовним, і ми вже працюємо над забезпеченням фінансової стабільності програми в наступні роки.
Третє - це актуальність профілю програми для роботодавця. Україна зараз переживає непрості часи атак на енергетичну інфраструктуру, однак разом з тим, ми проходимо велику трансформацію цієї галузі, де ключовим фактором є впровадження інформаційних технологій, а навички роботи з даними, їх аналізу, візуалізації є необхідними для сучасного фахівця. Тому отримання знань, необхідних як майбутньому спеціалісту в ІТ, так і фахівцю що має експертність в енергетичному секторі, є важливим чинником працевлаштування в сьогоднішніх реаліях української економіки
Четверте - це можливість підтягнути свій рівень англійської, яка є мовою міжнародного спілкування. Цей пункт особливо важливий для мене, тому що вища освіта України досі в повній мірі не може вирватися з орбіти радянської освіти в першу чергу тому, що досі існують люди, які продовжують вважати російську мовою міжнародного спілкування, а не мовою окупанта, яки й десятиліттями заганяв науку в міжнародну ізоляцію, замість відкривати її для світу. Кожна людина, яка отримує достатній рівень англійської для розуміння і спілкування - це ще один крок до української науки як самодостатньої складової міжнародної спільноти. А те, що студенти вчаться англійською мовою у наших викладачів, дещо згладжує проблеми з розумінням і спрощує цей перехід. Тому навіть студенти, які дещо побоювалися навчання англійською, зараз стверджують, що не мають із цим проблем.
-Як була оцінена ваша робота в перший рік? Як взагалі Міністерство освіти і науки України ставиться до таких ініціатив?
-4 грудня ми зустрілися в Києві, в Міністерстві освіти і науки України, на конференції, присвяченій проміжним результатам програм подвійних дипломів. Після вітального слова, поділилися здобутками з Михайлом ВИННИЦЬКИМ, Ольгою БУДНИК, Олегом ШАРОВИМ та представниками CCG, а також обговорили нагальні проблеми. Я все ще переживав за скромні цифри набору, однак пан Михайло позитивно відзначив ту характеристику програми, з якої ми з Ігорем Лютаком її і починали — приземленість та реалістичність, як у плані реалізації програми, так і в фінансовому плані. Зустріч дала нам набагато більше предметної комунікації, оскільки, на відміну від львівської конференції у червні, тут були ЗВО, задіяні саме в цьому проєкті. Загалом, було видно, наскільки Міністерство освіти і науки вболіває за ці програми подвійних дипломів, бачачи у них перспективу, та яскравий приклад того, що інтернаціоналізація вищої освіти не стоїть на місці.
Тут вперше прозвучала обережна думка про можливу міжнародну акредитацію, я ще задумався, чи подужаємо її. Але всі погодилися, і ми разом з усіма з моста стрибнули…
Вже за декілька днів отримали інструкцію щодо складання звіту самоаналізу для акредитації агенцією «ZEvA». В перші дні січня надали Барбарі й Ані із «ZEvA» початкову інформацію про програму та надіслали специфікацію курсу, після чого почали працювати над звітом самооцінювання. Він не дуже відрізнявся від звіту валідації британцями, але був набагато детальнішим, тому що разом зі звітом треба було надати добрячу пачку наших положень. На допомогу прийшли практиканти-перекладачі з кафедри філології та перекладу ІФНТУНГ, які дуже допомогли нам у цій справі. Водночас, ми дали хороший звіт про нашу роботу та аналіз роботи над помилками для колективу «Twinning», та отримали додаткове фінансування програми для оплати навчання ще 25 майбутніх вступників. 2024-й розпочинався добре.
-Його, напевно, можна вважати підсумковим?
- На даному етапі - скоріше так, однак акредитація - це все ще етап, а робота над якістю програми закінчується тільки тоді, коли останній студент її завершить, а програму буде закрито, а цього у нас у планах немає. Однак щодо цього етапу, то у березні ми відправили фінальний звіт із правками й дізналися дату дня онлайн-візиту експертів — 13 травня. Також, отримали в експерти трьох професорів із Німеччини та представницю українського студенства, яка виявилась головою Української асоціації студентів, звідки наш студпарламент вийшов буквально недавно. Це могло породити конфлікт інтересів, однак наша в.о. голови студпарламенту та експертка, залучена до програми, провели розмову, після якої я отримав запевнення, що жодної суб’єктивності та упередженості бути не може. Інколи студенти ведуть себе доросліше, зріліше й професійніше, ніж багато хто із поважних осіб. Паралельно забезпечили визнання оцінок у першому семестрі та провели Management Board (нараду з подальшого розвитку) програми.
13 травня із залученням викладачів, студентів, студентського парламенту і профспілки, роботодавців ми провели онлайн-зустріч з експертами й справили на них хороше враження. Цікавим було те, що певні аспекти акредитації міжнародним агенством були більш персоналізовані: видавалося, що там, де експерти НАЗЯВО будуть скоріше хотіти побачити документ, експерти «ZEvA» хочуть бачити думку людей. Дуже багато речей, які потенційно могли перерости у зауваження, якби не були проговорені, починалися експертами з “Можливо я щось неправильно зрозумів, але тут у вас у звіті … Поясніть”.
Після завершення зустрічі на результат довелось чекати до листопада…
-Втім, ви часу не марнували й переймалися відповідністю українським стандартам освіти?
-Саме так. Ми почали збирати документацію під звіт самооцінювання в НАЗЯВО, бо програму треба акредитувати — негоже відповідати британським стандартам вищої освіти й не відповідати українським. Паралельно, за грантові кошти, нам вдалося запустити непоганий промо-маркетинг нашої програми. І нам таки вдалося набрати 25 здобувачів, всупереч напису “Не акредитовано” й чуткам про те, що “невідомо чи буде та акредитація”, які походили від деяких скептиків.
Багато в чому — всупереч. Особливо всупереч росіянам, які 22 червня розвалили ракетою одну будівлю і серйозно пошкодили іншу в кампусі університету.
-Ракетна атака для всіх стала шоком. Як це вплинуло на програму?
-Наш корпус залишився без вікон, багато де — без даху. Прибираючи скло зранку 22 червня, думав: «Чи прийде хтось вчитися сюди?» Напевно, на той момент дуже багато людей, ставили хрест якщо не на університеті в цілому, то на цій будівлі зокрема. Ми повідомили партнерів про удар майже в той же день, після чого почалася робота над ініціативами з допомоги ІФНТУНГ у відбудові, яка триває досі.
Думаю, сумніви щодо майбутнього нашого корпусу були у багатьох. Однак особисто у мене вони розвіялися, коли я побачив, як упродовж місяців кипить робота з відновлення. І, на щастя, допомога благодійників і результати спільних зусиль керівництва, викладачів, студентів дали впевненість, що корпус буде відновлено, а університет розпочне навчання в 2024 році вчасно.
В липні ми разом із проректором з наукової роботи Олександром КОНДРАТОМ відвідали конференцію до другої річниці «Twinning», що відбулась у Варшаві. Проведення конференції в Польщі дало змогу нарешті “розвіртуалитися” з Раві, засновником ініціативи Чарльзом Кормаком та іншими людьми, причетними до цього процесу. Ну а Олександра, Анжелу, Яну, Оксану із «Twinning» та наших колег було особливо приємно побачити.
Серпень приніс результати попереднього висновку експертів.Ми були ошелешені: нам рекомендували акредитацію на шість років з урахуванням зауважень. Зауваження були пропрацьовані й відправлені в міжнародне акредитаційне агенство ZEvA. Ми затамували подих і стали чекати рішення.
-Очевидно, позитивного, з огляду на те, що навчання в ІФНТУНГ іде повним ходом. Як ведеться навчання за програмою подвійних дипломів зараз?
-Восени ми розпочали навчання студентів-магістрів 2024 року вступу. Магістри другого року навчання закінчують свою практику і працюють над тематикою кваліфікаційних робіт. Ми отримали підтвердження можливості участі декількох наших магістрів у літній бізнес-школі LSBU. Маємо план залучення до викладання на програмі викладачів LSBU як гостьових лекторів. 18 листопада ми отримали сертифікат про акредитацію від «ZEvA».
Ми даємо можливість студентам навчатися за європейськими стандартами якості та отримати диплом британського університету, не покидаючи Україну. Ми — це команда Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Частиною якої я гордий бути. Українську вищу освіту чекають непрості часи. В Україні – війна, глибока демографічна криза та низький рейтинг довіри до університетської спільноти. І в цій ситуації хочеться бачити цю програму не оркестром з «Титаніка», який продовжує грати, коли все довкола руйнується, а хоча б рятівним човном, який дасть можливість втриматися на плаву найкращим. Або, можливо, найбільш фортунистим. Бо про що ця історія, як не про щасливий збіг обставин, де правильні люди опинилися в правильному місці і в правильний час?
-У теперішніх реаліях, наскільки важко пройти міжнародну акредитацію українському закладу вищої освіти? Чи варто це робити тільки для англомовних програм?
-Ключова проблема, напевно, це фінансове питання. Ми вдячні грантодавцям та «Cormack Consultancy Group» за оплату валідації та акредитації, які є доволі дороговартісними. Без залучення фінансування ззовні за рахунок грантів чи роботодавців, виділення коштів на валідацію та акредитацію - складна задача для українських ЗВО в сьогоднішніх реаліях.
Англомовність програми не є обов’язковою для міжнародної акредитації, однак документи все одно готуються англійською. Також англійська мова викладання у комбінації з міжнародною акредитацією є сильним аргументом щодо залучення студентів-іноземців. Однак ключовим є збір сильної команди викладачів та менеджменту університету, які спільно реалізують цю справу. Така команда в ІФНТУНГ сформувалася, і я дуже вдячний цим людям, оскільки без них нічого б не вийшло.
Загалом, принцип дуже простий і відомий навіть дітям - “Добре роби — добре й буде”. Якщо ви дійсно прагнете надавати якісні освітні послуги і організували освітній процес належним чином - не бійтеся і пробуйте. У вас обов’язково вийде!
Розмову вела Наталія ЯСИНСЬКА
науковців, освітян, митців для обговорення актуальних викликів і можливостей, з якими сьогодні стикається бізнес в умовах війни. Дискутували про стійкість українського бізнесу, про його здатність не просто вижити, а перетворювати кризи на нові можливості.
Понад 15 топових спікерів-експертів задавали тон у ключових темах форуму. Зокрема, йшлось про підприємництво у час війни та формули стійкості, бізнес-лідерство та стратегії збереження успіху в екстремальних умовах, підвищення податків для бізнесу та розвиток штучного інтелекту та як інновації змінюють бізнес-середовище. Серед ключових пропозицій — впровадження пільгового оподаткування для ветеранських компаній та створення спеціальних програм підтримки для підприємців, які повертаються з фронту.
