Попри хмарний день, сонце все ж таки визирнуло, щоб торкнутися своїм променем усмішки того, хто віддав життя за Світло…
Саме одного з воїнів Світла, воїнів Добра згадували сьогодні в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. На фасаді його головного корпусу в рамках програми «Івано-Франківськ – місто Героїв» відкрили та освятили анотаційну дошку, присвячену випускнику університету Сергію Батюку.
Коли він уперше переступав поріг ІФНТУНГ як студент, годі було уявити собі, що минуть роки й на цьому самому місці його вшановуватимуть викладачі, нові покоління студентів; військові, одним із яких він зрештою став; містяни, разом з якими дихав одним франківським повітрям. Таке недовге, але таке світле життя…
В ІФНТУНГ Сергій Батюк здобув дві вищі освіти – за спеціальностями «Електропостачання, електрообладнання промислових підприємств» та «Електротехнічні засоби захисту газонафтопроводів від корозії» й був, як то кажуть, на всі руки майстром, котрий любив техніку й умів довести до ладу хоч комп’ютер, хоч автомобіль. До роботи був беручкий, тож у різних колективах люди згадують його добрим словом, зокрема в УМГ «Прикарпаттрансгаз», де працював провідним інженером відділу матеріально-технічного постачання.
Так би й було: робота, сім’я, турбота про трьох діточок – синочка й донечок. Але не сталось як гадалось. Буревій Майдану змусив Сергія приєднатися до лав борців, котрі зважилися безповоротно змінити країну. А вже в 2014 році йому не давала спокою думка про те, що мусить іти на фронт боронити Батьківщину. Зупиняло тільки малолітство дітей, яким дружина тоді не дала би ради. Та коли просто в груди країни вистрілило 24 лютого, варіантів не залишилося – негайно пішов добровольцем на війну, розв’язану підступним ворогом, і вже 25 лютого склав присягу на вірність Батьківщині…
…Сергія Батюка не стало 28 червня 2022 року, саме в День Конституції України: разом із двома побратимами доброволець військової частини А7030 ЗСУ наклав життям на лінії вогню в районі н.п. Гуляйполе Запорізької області. А сьогодні жовто-блакитне полотнище з його меморіальної дошки зняли діти, кохана дружина й батьки. Вони згадують про нього щодня, але нині, попри біль і гіркоту кожного слова, поділились із людьми, котрі прийшли віддати поклін Сергієві, спогадами про те, яким він був добрим і щирим сином, люблячим чоловіком, турботливим батьком, відданим братом.
-Це найкраще, що сталося в моєму житті, - так каже про Сергія Батюка його дружина пані Галина. – Він навчив мене жити, любити, і ми виховали з ним чудесних дітей. Я пишаюсь, що в їхніх жилах тече кров Героя. Наша зустріч була не випадкова і життя наше було прекрасне. Дякую Богу за цю зустріч, дякую Сергію за кожен прожитий день, дякую за наших дітей, щиро вдячна батькам за такого сина, такого прекрасного чоловіка.
Втратила свою кровинку не тільки родина, втратила країна. Бо насправді нема ціни людям, котрі мають мужність бути чесними й порядними у найскладніші моменти життя. А Сергій Батюк був якраз таким. Саме тому, згадує його мати, пані Наталія, керувався у житті словами письменника Бруно Ясенського: «Не бійся ворогів – у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрада і вбивство». Він не зміг бути байдужим ані в 2013 році, ані в 2022-му. На тривогу матері щодо дітей, яких полишав, вирушаючи на фронт, відповів: «Як я не піду? Що я потім скажу дітям? Де я був? Чому я їх не захищав?».
Біль сім’ї розділяє і його велика військова родина. Заступник начальника штабу 102 бригади з мобілізаційної роботи Микола Гуцуляк каже:
-Ми в першу чергу хочемо висловити від 102 бригади співчуття родині загиблого – батькам, дружині, діткам. Дуже важко сьогодні спостерігати за тим, як його діти, на жаль, дивляться вгору за батьком при відкритті анотаційної дошки, але не перебувають з ним поруч. Це жорстокі реалії, від яких ми відійти, на жаль, не можемо. Перемога здобувається завдяки таким жертвам. Сергій був дуже світлою людиною. Не вмів відмовляти. Був дуже людяним. Ціною власного життя він забезпечував зв’язок між підрозділами.
Власне, те, що зробили і роблять щодня українські воїни Світла, має найвищу ціну не тільки на землі, але, як зазначили отці Ярослав і Володимир, на небі, бо віра без діл – мертва. А діла наших героїв присвячені порятунку найціннішого дару Життя.
Батьківщина не забуває їхніх вчинків. За доблесть, мужність, відвагу, за вагомий внесок у боротьбу з російським агресором Сергій Володимирович Батюк нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Сталевий хрест», відзнакою Президента України – медаллю «Захиснику Вітчизни», медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям», відзнакою «За честь і звитягу». На жаль, посмертно.
Низький уклін подяки сім’ї Сергія Батюка віддав міський голова м. Івано-Франківська Руслан Марцінків і нагадав, що, вшановуючи пам’ять загиблих, важливо щодня допомагати нашим героям, які сьогодні боронять рідний край.
Ця боротьба – наша спільна справа, нагадує й ректор ІФНТУНГ Ігор Чудик:
-Війна, яка триває вже практично 10 років, забирає найкраще, що є в України – наших синів і дочок, патріотично налаштованих, здорових, розумних людей… Таким був і Сергій, який залишив сім’ю, рідних, близьких, друзів, колег і в перші дні війни вирушив на фронт із вірою в перемогу, якої, на жаль, не дочекався, але якої чекаємо ми всі. Віра в перемогу мотивувала його і мотивує всіх, хто зараз на передовій і хто працює заради неї. Тож найменше, що можемо зробити, – створити пам’ятну локацію в університеті, аби майбутні покоління завжди пам’ятали: спокійна й мирна Україна далась нам нелегко. І в складному періоді, який ще чекає нас попереду, буде смуток не раз. Але маємо бути міцними, сильними, свідомими, готовими до боротьби й перемоги.
…Поки тривали урочистості, війна знову нагадала про себе. Просто тут, у тихому місті Західного регіону, далеко від лінії вогню в щемну мелодію «Плине кача по тисині» раптом увірвався вий сирени. Напевно, це було перше таке епічне виконання військовим оркестром Івано-Франківського полку Національної гвардії України жалобного гімну Майдану. «Кача…» в супроводі сирени, громадська жалоба за зовсім молодими людьми – жорстокий дисонанс війни у мирному житті. У житті, яке обов’язково переможе!
