''Хроніка життя одного Героя'' - так ми вирішили назвати онлайн-фотовиставку, яку пропонуємо вашій увазі саме сьогодні, в День народження Степана ЧУЙКА, студента Інституту інженерної механіки і робототехніки Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (група АТз-21-1к).
Ще кілька років тому годі було уявити, що юнаки та дівчата, котрі навчаються в ІФНТУНГ і живуть звичайними щоденними студентськими турботами, закриватимуть Україну грудьми від страшної ворожої навали; що на своїх фотографіях вони будуть не на веселих вечірках, а в окопах зі зброєю; що світлини декого з них складатимуть ось такі фотовиставки, де ми бачитимемо їх завжди молодими.
Таким навічно молодим залишився сержант Національної гвардії України Степан ЧУЙКО - один зі славної когорти наших захисників, які стали Воїнами Світла. Дякуємо його рідним та близьким, друзям, які нині, в День народження Героя, поділились з нами своїми спогадами і світлинами, що закарбували важливі миті життя Громадянина, Борця, Сина України.
Він був Людиною
''Рен'', Степан Степанович ЧУЙКО, був не просто командиром чи побратимом – він був людиною, яка залишала глибокий слід у житті кожного, хто мав честь бути поруч із ним.
Він починав із волонтерства та участі в Азовському русі у 2014 році. Вже тоді Степан демонстрував якості, які згодом зробили його видатним воїном – відповідальність, справедливість і беззаперечне лідерство. У 2018 році він вступив до полку “Азов”, де його шлях був непростим, але відзначеним постійним саморозвитком та прагненням до досконалості.
Його авторитет був беззаперечним
Друзі згадують, що спершу ''Рен'' викликав у них повагу, змішану зі страхом зробити щось не так. Його слово важило багато, і він ніколи не терпів недбалості чи байдужості. Але водночас це був авторитет людини з великим серцем, яка завжди була поруч у складну хвилину. Його подруга Ірина згадує:
-Страшно було зробити якийсь поганий вчинок, у якому ти б упав в його очах. Але згодом він став людиною якій я могла довіритися найбільше - він знав про мене майже все. В будь якій важкій ситуації я йшла до нього за порадою і отримувала колосальну підтримку. Ця втрата є найбільшою моєю втратою в житті. Дня не було, щоб я не згадала Степана. Він не був мені братом по крові , але він був мені братом по духу - це часом навіть рідніше за кров.
Рен завжди прагнув більшого – для себе та для своїх побратимів
Його командир, “СП”, розповідає, як Степан ріс у лавах “Азову” – від зв’язківця до командира взводу. Він не лише виконував обов’язки, а й ставав тим, хто запалював своїм прикладом інших:
- Степан був людиною, на яку я міг покластися - він відповідально ставився до своєї посади та особового складу. Дуже швидко вчився і що головне: з допомогою особового складу креативно міг адаптувати під наші реалії більш ефективну бойову підготовку. Він був справедливим, щирим та прикладом військової людини. Він був гарним другом та воїном. Він був людиною про яку можна ще багато казати...
Для своїх побратимів він став братом, опорою та другом
“Пако”, один із близьких друзів Рена, згадує:
-Він виглядав на голову вище в усіх якостях. Я був старший за нього, але відчував, що він сильніший духом, серйозніший. Я бачив у ньому майбутнього великого командира. Ми могли спокійно говорити про робочі моменти, а також потім сміятись із простих життєвих ситуацій. Степан був багатогранною особистістю, кожна риса його характеру мала в собі ще багатогранність. В цьому його особливість. Йому не потрібно було старатись бути хорошим сином, відданим патріотом та досконалим військовим. Він мав всі ці якості без намагань. Ось так просто, без зусиль. Ми втратили досконалість, безмежну досконалість!
Степан був не тільки воїном – він був і є прикладом людяності
Його подруга Юлія ділиться:
-Часто саме відсутність людини говорить про неї більше, ніж її присутність. Коли хтось виходить із твого життя, але залишається в словах, думках і памʼяті - це і є справжньою ознакою його значущості. Степана немає поруч, але його слід у моєму житті настільки глибокий, що кожен мій крок відчуває цю пустку. Його відсутність формує мої дії так, як присутність не змогла б. Він став для мене учителем у багатьох життєвих аспектах.
Саме він навчив мене щиро дружити, любити, дотримуватися свого слова. І робив це все тільки власним прикладом. На нього хочеться рівнятись завжди.
Останній бій ''Рена''
24 лютого 2022 року стало початком нової фази війни, де ''Рен'' і його побратими стали одними з перших, хто зустрів ворога біля Маріуполя. 4 березня, виконуючи бойове завдання, їхній бронемобіль “Спартан” був знищений танком противника.
За свій подвиг Степан ЧУЙКО посмертно нагороджений Орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Його життя – це історія справжньої відданості та любові до України. ''Рен'' назавжди залишився в серцях своїх друзів і побратимів. Його сміливість, сила духу та прагнення до справедливості є прикладом для всіх нас.
Пам'ятати про своїх Героїв - означає продовжити їх життя.
