"Перший шок минув майже миттєво. Як бджоли ми одразу організувались і працюємо на всіх доступних для кожного з нас фронтах. Як для людини, яка нічого сильнішого пневматичної рушниці в парку розваг не брала до рук, у лавах ЗСУ толку з мене небагато. Мій фронт – допомога біженцям, міжнародна комунікація з партнерами, інформаційна робота всередині наших спільнот та багато іншого", - йдеться у блозі проректора Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, професора Максима Карпаша в газеті "Репортер".
Повний текст:
Десь на фоні, у розмовах з близькими та колегами приходить усвідомлення. Усвідомлення того, де ми перебуваємо зараз і куди ми можемо піти у культурному, економічному та військовому сенсах. Слово «злам» тут невлучне, мені близьке наукове – біфуркація, така собі розвилка, яка серйозно змінює стан справ.
Кожен із багатьох моїх знайомих ветеранів завше прогнозував – «москаль» ще нападе. Так і сталося. Ми всі це десь відчували, хоч і не чекали таких масштабів підступності, ницості, дурості.
На момент написання цих рядків жодного обласного центру вони так і не взяли. Київ не впаде. Отже, одна накачана ненавистю й ботоксом фігурка у кремлі тупає ніжками. Економіка власної країни йому давно нецікава – воно хотіло увійти в історію, але вже ясно усім, що вляпалось.
Вже всі у світі зрозуміли, що таке путінська Росія та лукашенківська Білорусь. І нині ми не можемо й не будемо відділяти «лідера» країни від її громадян. Якщо ви такого обрали/утримуєте/зносите, то ви такі самі, як він, тобто наші вороги. «Хороших» росіян чи білорусів для нас наразі немає.
Та найголовніше інше – ми з «гидкого каченяти» в європейській родині народів постали справжнім феніксом! Ми – нація супергероїв! ЗСУ, влада, прості українці – якби не було ефективного об’єднання та синхронізації усіх, то не було б і тієї підтримки світової спільноти. Як її не було в Грузії, Вірменії, Сирії та багатьох інших подібних до нашого історичних моментах.
Українські, європейські та голівудські фільми всіх жанрів – від комедій до бойовиків – точно будуть гриміти про нашу війну десятиліттями. Я вже чув, що у США є цілий рух щодо зйомок блокбастера про «Київського Привида»…
А тепер про місцевий контекст.
Так, ми стали тилом. Наші міста, вулиці та будинки наповнились незнайомцями. Більшість із них дійсно перелякана та перебуває у стресовому стані, інколи можуть через це не зовсім адекватно реагувати на різні життєві ситуації. Вважаю, що ми всі, крім гостинності та сердечності, повинні показати та підтримувати наші давні традиції. Так, саме у цей час, тому поради прості:
- Максимально спокійний стиль мовлення – без надмірних емоцій, старайтесь говорити спокійно та повагом, повідомляючи перевірену інформацію.
- Дотримуємось усіх писаних та неписаних правил – воєнного часу, дорожнього руху, поведінки, культури, етикету.
- Кожен робимо те, що мусимо саме зараз.
Тримаємо стрій, даємо розуміти армії, що тил у неї – залізобетонний!
Все інше ви й так знаєте.
Слава Україні! Героям Слава!