​​​​​​​Хвиля обурення, що піднялася в суспільстві після нещодавнього підвищення цін на енергоносії, прокотилася всією країною й нібито досягнула своєї мети – тарифи переглянуто. Однак, відчуття незавершеності ситуації не покидає: тривають дискусії в експертному середовищі, споживачі невдоволені хитким компромісом, яким видається рішення уряду. Запитань залишається більше, ніж відповідей. Деякі з них адресуємо сьогодні доктору економічних наук, директору Інституту економіки та менеджменту Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, професору Олегу Дзьобі. Й, насамперед, цікавимося, чим, на його думку, є досягнутий результат – поразкою чи перемогою суспільства?

-Це можна вважати певною перемогою. Адже громадськість змогла продемонструвати свою позицію, відстояти її, і влада, прислухавшись, пішла назустріч протестувальникам і врегулювала проблему –  знизила як саму ціну газу для населення, так і тариф на його розподіл. Але треба сказати, що соціальними питаннями маніпулюють. Бо реалії такі, що собівартість власного видобутку газу в нас становить 2 – 2,5 тис. грн за 1  куб. м. Тобто за 3 тис. грн його цілком реально постачати населенню. Натомість репрезентують як благо  6,99  грн за 1 куб.м. І граємось у мовчанку – не кажемо, що за січень в різних облгазах ціни перевалили навіть за 10 грн. Тут немає ринку. Тут є маніпуляції і спекуляції. Олігархат використовує цей ресурс, щоб наповнювати свої кишені. От у чому проблема. Можливо, це йде в розріз із офіційними думками, але то правда.

Потрібно також розуміти, що Україна – енергодефіцитна держава й вимушена частину газу імпортувати для власних потреб з-за кордону. Так, внутрішній видобуток складає близько 20 млрд куб. м на рік, а обсяг імпорту – 12 – 14 млрд куб. м. Ціни на імпортний газ, який закуповується в газових хабах Європи,  коливаються в широкому діапазоні – від найнижчих влітку до найвищих взимку, на піку опалювального сезону. І, на мою думку, маючи  доволі низькі ціни на газ власного видобутку та закуповуючи імпортний газ у період найнижчих цін на нього та зберігаючи його до початку опалювального сезону у власних підземних сховищах, ми могли б знизити рівень внутрішніх цін на природний газ.

-В ситуації, що склалась, «потопаючі» шукають різні способи порятунку. Що скажете про івано-франківську «альтернативу» - пропозицію міської влади дати бій постачальникам і відмовитися від централізованого теплопостачання, натомість встановлювати індивідуальне опалення? Може це зробити людина, якій бракує грошей на харчування, вже не кажемо про одяг? Як Вам така ідея?

-Вона неоднозначна й не може застосовуватися повномасштабно. Це питання потрібно розглядати й вирішувати окремо в кожному випадку. Якщо йдеться про багатоквартирний будинок, приєднаний до якогось підприємства, що здійснює централізоване теплопостачання й постачання гарячої води, де всі  мешканці готові  встановити індивідуальне опалення, то, напевно, треба за це братися. Але хочу сказати, що така практика, популярна в наших забудовників і впроваджувана в переобладнанні багатоквартирних будинків, не є ефективною. Бо в кожну квартиру потрібен газовий котел і комунікації. Більш ефективні так звані будинкові котельні. Такі проекти дешевші й завдають менше шкоди довкіллю. Але для їх реалізації потрібна консолідація мешканців, добре відпрацьовані механізми функціонування ОСББ. З досвіду бачимо, що це часто не вдається. Завжди знаходиться група громадян, які відмовляються від таких проектів. Крім того, доволі складно знайти власні кошти для їх реалізації, хоча економічними розрахунками можна довести: вони були б ефективними. Треба говорити й про механізми інвестування в такі заходи – позики і т.д.

-Коли людям пропонується влізти ще й в кредитну історію?

-Маю зауважити, що сьогодні є компанії, котрі пропонують дуже привабливі способи реалізації проектів енергоефективних будівель, тому далеко не завжди треба боятися подібних кредитів. Слід аналізувати умови таких договорів, уважно розглядати відсотки, вміти рахувати й обирати правильний варіант. Ті громадяни, які ще років 10  – 15 тому перейшли на індивідуальне газове опалення, багато виграли. Однак, коли піднімається ціна на природний газ, ефективність роботи індивідуального газового опалення буде дещо нижча –  їхні платіжки вже не так сильно відрізнятимуться від платіжок  «Теплокомуненерго» за централізоване теплопостачання. Все залежить від цін на енергоресурси.

Крім того, маємо враховувати, що відбувається з конкуруючими енергетичними ресурсами. Це може бути енергія електична, природного газу, від спалюваня продуктів переробки нафти, вугілля чи іншого твердого палива, або  так звані нетрадиційні джерела енергії. В Україні дедалі більше з’являється сонячних електростанцій, і це також наше майбутнє. Давайте не забувати, що, крім соціальної складової, пов’язаної з  бідністю населення, є екологічна складова й необхідність думати про те, що залишимо по собі для наступних поколінь.

                                                                       Гра в одні ворота

-Як гадаєте, оплата комунальних послуг – то неминуче джерело високої суспільної напруги, як зараз, чи існують механізми врегулювання цього питання раз і назавжди? Простіше кажучи, чи буде нами постійно трясти? 

-Не можна сказати, що ціни на комунальні послуги залишатимуться незмінними. Є інфляція, зміна технологій, багато інших чинників, які на них впливають. Але потрібно також розуміти, що в державі існують відповідні інституції, які повинні  забезпечувати контроль за діяльністю цих підприємств. Є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг  (НКРЕКП), в компетенції якої – затвердження тарифів на послуги постачання електроенергії чи води. Вона  перевіряє правильність розрахунку тарифів, обґрунтованість тих чи інших видатків. Однак, до діяльності Комісії є надзвичайно багато претензій. Не всі її дії достатньо прозорі й обґрунтовані, далеко не завжди суспільство готове сприймати той рівень цін, який йому пропонують. Обстоювати свої інтереси воно може й через Антимонопольний комітет. Адже комунальні підприємства тепло- й водопостачання – це природні монополісти. І їхня діяльність має бути жорстко контрольована, щоб вона не суперечила інтересам споживачів. Це ж стосується і підприємств із трубопровідного транспорту та розподілу газу. Наприклад,  облгаз, який здійснює транспортування газу розподільними мережами,  не має конкурентів. Відтак може неефективно працювати й визначати будь-які високі тарифи за умови відсутності жорсткого контролю. От поставили одну ціну, а потім знизили до іншої. Як же тоді затверджувались ці тарифи? Чому НКРЕКП не працює належним чином? У нас достатня кількість контролюючих інстанцій, але мені здається також, що задача суспільства – тиснути на ці контролюючі структури: «Шановні, що ви робите? Ми вас утримуємо! Чому ж у нас завжди гра в одні ворота?».

-Відповідь буде: «Контролювати ринок не годиться»…

-Це спекуляція. Якщо існує 100 постачальників, і ви маєте фізичну можливість придбати газ у будь-кого із них, то це –  ринок, хоч який він там не є. Але другий тариф –  за транспортування газу. І тут немає ринку. Тут – монополія однієї транспортної організації. Її тарифи мають бути дуже жорстко контрольовані.  Бо кожен хотів би менше працювати й отримувати більші прибутки, не вкладаючи кошти в підвищення ефективності і якості послуг, що ми й спостерігаємо. В цілому світі вироблені механізми регулювання діяльності природних монополій.

                                                                      Рецепти виживання

-Події останнього місяця засвідчили очевидні розбіжності між апетитами надавачів комунальних послуг і спроможністю споживачів ці апетити задовольняти. Проте час від часу енергопостачальні організації надсилають споживачам поштою листівки з порівняльними таблицями цін на їхні послуги в Україні та деяких країнах Європи. З них випливає, що у нас все дивовижно дешево. Наскільки коректні такі повідомлення в країні, де рівень бідності, за даними Інституту демографії ім. М.В. Птухи НАНУ, вже перевищив 50%, а Міністерство соціальної політики України повідомляє, що за даними першого кварталу минулого року спостерігалось суттєве збільшення показників бідності за основними абсолютними критеріями?

- Взагалі-то населення повинно знати про рівень цін у Європі, адже ми проголосили, що маємо намір приєднатися до Єврозони. Водночас потрібно розуміти, що Україна сьогодні перебуває чи не в найгіршому становищі щодо рівня доходів, ВВП на душу населення, і рівень бідності у нас дійсно високий. Ситуація ускладнилась у період пандемії, коли занепадають бізнеси, зокрема готельний, туристичний, ресторанний; різко зменшуються доходи суб’єктів господарювання, відповідно, вони не можуть належні кошти перераховувати в державний бюджет, щоб можна було фінансувати програми економічного розвитку; знижується рівень доходів значної частини населення. Тому, коли порівнюємо ціни в нас та в інших країнах, - це певний орієнтир  для усвідомлення наших стартових позицій. І мені здається, що тут уряд міг йти, наприклад, на вирівнюваня цін в енергетичній сфері, щоб внутрішні ціни в Україні піднімалися до європейських, але й вирішувати питання компенсації населенню, субсидіювання. Це дуже непросто, бо потребує достатніх ресурсів.

Другий можливий шлях – всіляко обмежувати споживання: надміру дешеві ресурси не змусять споживача їх економити. А висока ціна – мотиватор скорочення їх споживання.Скажімо, в окремих випадках варто відмовлятися від побутового газу на користь твердопаливних технологій або ж  доцільно перейти на використання інших альтернативних енергоресурсів тощо. Населення отримує можливість самостійно обирати стратегію забезпечення власного господарства енергетичними ресурсами. Хоча, звісно, ситуація складна. І вона зумовлює спротив і невдоволення в суспільстві.

-Вирішальними факторами вибору стратегій виживання у нас і за кордоном, напевно, є параметри визначення межі бідності в країнах, на приклад яких українцям намагаються вказувати. Коли йдеться про межу бідності в 1545 євро у крихітному Люксембурзі або 1208 євро в Даніїї, то цифри промовисті. В Україні постійно порушується питання про те, що спочатку потрібно підвищувати мінімальну зарплату, і аж тоді переходити на вищі тарифи комунальних послуг. Але який сенс матиме зростання доходів громадян, якщо їхні витрати збільшуватимуться в геометричній прогресії? Ми це вже проходили, і в 1990-х були «мільйонерами». Чи є сенс у таких пропозиціях?

-Підвищення мінімальної заробітної плати повинно забезпечуватися відповідним економічним розвитком. Якщо ми збільшуємо виробництво товарів і послуг у країні, економіка розвивається, то є економічне підґрунтя й підстави для збільшення мінімальної заробітної плати. Якщо цього не відбувається й нова планка «мінімалки» встановлюється політично-вольовим шляхом, то ринок сам себе врівноважуватиме. Як наслідок, отримаємо зростання цін на товари й послуги. Однозначно! Тому зусилля уряду в першу чергу повинні бути спрямовані на підвищення ефектиновсті економіки й економічний розвиток країни. Інакше ніякого вагомого прогресу не досягнемо.

                                                            Принцип доміно

-Як Ви оцінюєте пропозиції газопостачальних ораганізацій для населення купувати влітку газ на весь наступний опалювальний сезон, фактично авансуючи їх? Це нагадує рулетку, бо ціни можуть як зрости, так і знизитися, й ніколи не знаєш, чи виграєш, чи втратиш. Крім того, ти робиш фінансове вкладення в компанію, яке тобі відсотками не повертається.

-В цілому оцінюю позитивно. Споживач отримує вибір. Ціна на газ дуже залежна від сезону року, від дефіцитності ресурсу, від наявності транспортних магістралей, від можливості споживача використовувати альтернативні способи енергозабезпечення і т.д. Звичайно, можна як виграти, так і програти. Але ж і постачальники несуть досить вагомі ризики. Ніхто не може заздалегідь сказати, яка буде погода взимку, які запаси природного газу потрібно мати, щоб гарантувати споживачу безперебійне забезпечення. А постачальницькі компанії, якщо їхніми договорами це прописано, зобов’язані гарантувати споживачу постачання газу , а отже, утримувати певний його запас.

-На Вашу думку, якої динаміки цін слід очікувати після завершення опалювального сезону? Вже прогнозується їх зростання, зокрема на воду, оскільки збільшилась ціна на електрику.

-Нам слід очікувати зниження ціни на природний газ, оскільки йде до літа. Якщо минулого року ціна впала до 2,5 грн. за куб.м влітку, то цього року чекаємо орієнтовно 3 грн. А з настанням осінньо-зимового періоду - знову зростання цін. Щодо електроенергії, то тут споживачі опинились у складній ситуації. Є прорахунки в уряду, в Міністерства енергетики. Бо найдешевша електроенергія  – на атомних електростанціях, а найдорожча – на теплових, оскільки там в якості палива використовується вугілля або природний газ. В балансі електроенергії, що формується певними видами енергетичних потужностей, частка атомної  була традиційно висока. Але чомусь нині діючий уряд пішов іншим шляхом і зменшив видатки на обслуговування блоків АЕС, водночас віддає перевагу розвитку теплових електричних станцій, де вартість електроенергії вища. Відтак і ціни на неї зростають. Зрозуміло, тарифи на водопостачання також є залежними від того, як змінються тарифи на електроенергію. Існує дуже складна проблема зношеності всіх видів мереж, якими подаються всі види ресурсів, у тому числі вода. На їх утримання потрібно дедалі більше коштів. Ці капітальні витрати теж включаються у складові тарифів.

Крім того, газ має дуже мінливі ціни, що коливаються залежно від попиту. Влітку, коли попит скорочується,  його закачують у сховища за низькими цінами. Але реалізують за цінами, що формуються на біржі у газових хабах Європи. В чию кишеню потрапляє різниця? Це питання – за межами дискусії, але його колись потрібно порушувати. Мовчимо – а нас кожен раз запевняють, мовляв, це ринкове ціноутворення. Ну яке ж воно ринкове? Щоб воно було ринковим, потрібна велика кількість продавців і відсутність монополії в транспорті, в розподілі газу або ж жорсткий контроль за діяльністю монополістів.

                                                                      Обирати завжди непросто

-Нині вже можемо обирати, в кого купувати газ...

-Так, з минулого року настала черга й  цих реформ. Тепер не тільки «Івано-Франківськгаззбут» може продавати  блакитне паливо на Прикарпатті, але й інші підприємства. Однак, поки що газовий ринок у сегменті постачання побутовим споживачам знаходиться на стадії формування, нові потенційні постачальники не мають відповідного досвіду й належної ділової репутації. Це певний ризик для споживача. Поки що я не бачу гарантій, що ті, хто сьогодні пропонує газ за нижчими цінами, завтра чинитиме так само. Люди кинулися аналізувати, вивчати, хто там дешевше продає, хто дорожче. Але всі ці фірми купують газ на Українській енергетичній біржі, куди він постачається НАК «Нафтогаз» на торги або ж у інших оптових постачальників. Можуть і не купити, бо в результаті торгів ціна зазвичай піднімається. От у чому проблема. Тому кидатися міняти постачальника я особисто не буду. Принаймні, тут є якась стабільність і зрозумілість: «Івано-Франківськгаз збут» має велику абонентську базу. А нові фірми – це два комп’ютера і два працівника. Вони ж тільки укладають договори на закупівлю газу у, так би мовити, оптового продавця й продають далі. Проста логіка підказує, що чим більше таких посередників, тим вищий рівень додаткових витрат. Хоча, з іншого боку, – вищий рівень конкуренції, і нижчими мали б бути ринкові ціни. Тому проблема вибору надійної фірми, яка зможе гарантувати безперебійне надходження газу за низькими цінами, сьогодні надзвичайно актуальна.

- Чи отримають споживачі суттєву вигоду від зміни постачальника?

-Особливого виграшу найближчим часом я не бачу, як і якихось вагомих перспектив конкуренції, що зумовить суттєве зниження цін. Хоча для тієї частини населення, яка перейшла на індивідуальне опалення, має особняки, в яких тисяча кубів газу нагорає щомісяця, це може бути відчутним. А там, де є тільки газова плита й витрачається 7 - 8 кубів щомісяця, це не так помітно. Але у віддаленій перспективі лібералізація газового ринку, зростання рівня конкуренції серед постачальників дасть позитивні результати у вигляді зниження цін, надійності та стабільності газопостачання.

Хочу сказати, що більшість європейських країн проходили через процеси реформування газового ринку, його децентралізації й лібералізації та в підсумку досягли стабільності й поміркованих тарифів. Звичайно, обирати непросто. Населення перебуває в розгубленому стані, оскільки ще не набуло таких практичних навиків, але справа рухається. Поступово набудемо такого досвіду й через помилки, прорахунки, але все подолаємо й вийдемо на конкурентне середовище, яке дасть  споживачеві користь у вигляді зниження цін.

Розмову вела Наталія Ясинська

P.S. Коли матеріал готувався до публікації, з’явились перші результати січневого підвищення вартості енергоносіїв – у крамницях зросли ціни на низку продуктів харчування й непродовольчих товарів.