“Мова – це теж Батьківщина ”
«Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову…»
Ліна Костенко.
21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови.
Свято започаткували у листопаді 1999 року на сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі з метою підтримки мови, як ознаки культурної приналежності особи.
Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову.
В Україні свято почало писати свою історію з 2002р, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.
За даними ЮНЕСКО, у світі існує близько 6000 мов, 43% з них знаходяться під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли її перестають, з тої чи іншої причини, вживати та вивчати більше 30% носіїв мови. Лише в Європі небезпека загрожує 30 мовам, а 13 із них перебувають на межі зникнення. Кожні 14 днів вимирає одна з численних мов світу. Науковці б’ють на сполох: до 2100 року половина з них може зникнути. Вже зараз багатьма мовами говорить не більше тисячі людей. Є і особливі випадки. Наприклад, Мансі – наріччі північноамериканських індійців, розмовляє лише двоє осіб, яким понад 70 років.
У 2009 році вчені Кембриджського університету почали архівувати вимираючі мови і збирати аудіо та відеофайли з народними міфами, легендами та піснями. Отриману інформацію оцифровують.
ЮНЕСКО у свою чергу закликає до збереження мовного різноманіття в світі. Експерти видали спочатку «Червону книгу зникаючих мов» (Red Book of Endangered Languages), а потім «Атлас мов світу, що знаходяться під загрозою зникнення» (Atlas of the World’s Languages in Danger), який має свою онлайн-версію (http://www.unesco.org/languages-atlas/en/atlasmap.html).
Востаннє Атлас оновлювали у 2010 році за підтримки уряду Норвегії. Видання має англійську, французьку та іспанську версії і містить близько 2500 мов (230 з яких вже зникли з 1950 року).
Згідно із даними ЮНЕСКО на території України існує 15 мов, яким загрожує зникнення.
Караїмська: Караїмська мова на території Кримського півострова вважається зниклою, на Західній Україні (станом на 2001 – 6 носіїв у Галичі та Луцьку).
Урумська (греко-татарська) мова: первісно носії проживали у Криму, нині – в кількох селах у Донецькій області. Окремий діалект кримсько-турецької мови. Кількість носіїв невідома.
Ногайська: носії проживали навколо Перекопу в північній частині Криму, під час ДСВ депортовані до Середньої Азії. Кількість носіїв невідома (під час перепису враховуються разом з кримськими татарами).
Білоруська: Станом на 2001 р. в Україні проживало 275 800 білорусів, в т.ч. 19,8% з них вважали білоруську рідною.
Кримсько-турецька (кримсько-османська): носії проживали в кількох селах біля Ялти на Південному узбережжі Криму, під час ДСВ депортовані до Середньої Азії. Кількість носіїв невідома (під час перепису враховуються разом з кримськими татарами). Окремий діалект турецької (спірна мова, не всіма науковцями визнається)
Циганська (ромська, сінті, влакс, цало): станом на 2001 р. в Україні згідно даних офіційного перепису проживало 47 600 циган, в т.ч. 44,7% з них вважали рідною мову своєї національності .
Тавро-румейська (маріупольських греків, кримсько-грецька): первісно носії проживали у Криму, з 1770-х рр. – на узбережжі Азовського моря (Маріуполь та низка сіл у Донецькій області). Кількість носіїв на 1989 р.: 20 000. Окремий діалект грецької (спірна мова, не всіма науковцями визнається) Станом на 2001 р. в Україні проживало 91 500 греків, в т.ч. 91,5% з них вважали рідною мову своєї національності.
Наймасовішими є:
- поліська: спірна мова, не всіма визнається, зафіксована тільки польським переписом 1931 р. на південному заході Білорусі та на північному заході України (тоді кількість носіїв названа в 800 000);
- кримськотатарська: носії проживали у центральній частині Криму, були депортовані до Центральної Азії після ДСВ, більшість повернулася (включаючи кримчаків – кримських татар юдейського віросповідання). Кількість носіїв на 1994р. – 100 000. Станом на 2001 р. в Україні проживало 248 200 кримських татар, в т.ч. 92% з них вважали кримськотатарську рідною ;
- гагаузька: з XVIII-ХІХ ст. носії оселялися в Буджакському регіоні, що охоплював південь Молдавії та Ізмаїльський район Одеської області України. Кількість носіїв на 2002: 180 000 в Україні та Молдові. Станом на 2001 р. в Україні проживало 31 900 гагаузів, в т.ч. 71,5% з них вважали гагаузьку рідною мовою.
Знати, берегти рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.
Любіть і поважайте свою рідну мову!
Якщо ви це прочитаєте, жодного разу не пожалкуєте і переконаєтеся, яка милозвучна, багата українська мова, геніальна і незрівнянна.
Перший поцілунок.
Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:
Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич,-погостюєте, повеселитесь . Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета. Потім підїхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюдію Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати.
Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.
…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря пянило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.
Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!
Самітний сад.
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи
Срібні співи серенад
Сріблом стеляться сніжинки
Спить самітній сонний сад…
Сипле, стелить сад самітній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
Панас Столярчук, професор (Українська думка , Лондон)
