До численних порад психологів із приводу збереження емоційної рівноваги в часі війни, серед яких – релаксаційні техніки, медитація і т.ін., мабуть, варто додати відтепер ще один «засіб для душі» - книгу «Мандрівні есеї». Її автора, завідувача кафедри вищої математики  Інституту нафтогазової інженерії Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Василя Мойсишина, колеги та друзі добре знають як великого любителя мандрів. Годі намагатися перерахувати всі стежки-доріжки, котрі сходив Василь Михайлович із рюкзаком за плечима, як і не порахувати віршів, що народилися в подорожах. Адже професор Мойсишин - ще й відомий поет, тож усі враження, які люди зазвичай зберігають на світлинах, у нього лягають у римовані рядки.

Втім, цього разу у видавництві «Лілея-НВ» друком вийшла його проза – збірка «Мандрівні есеї». І це той випадок, коли варто говорити не  про що книга (назва сама свідчить про себе), а радше – для кого. Вона для тих, хто сумує – матимуть привід усміхнутися; вона для тих, хто прагне зазирнути в глибину, адже пронизана цікавими історичними фактами; вона для тих, хто задивляється на зорі вгорі, – кожна сторінка сповнена романтикою; та головне – вона для тих, хто йде вперед і хоче відчувати повноту життя.

Дихати нею на всі груди Василя Мойсишина  ще в юнацькі роки навчив шкільний викладач географії, який заохотив учнів Калуської CШ №5 до туризму і створив гурток. Звали його Роман Прокопович Захарія – відомий на Прикарпатті активіст-еколог, депутат Івано-Франківської обласної ради. Саме з ним діти вперше вирушили в чотириденний похід, і вже назавжди залюбилися в красу рідного краю.

Так сталося і з Василем Мойсишиним. У студентські роки – ходив у Карпати, згодом разом із однодумцями – на Кавказ. До піших походів додались сплави Дністром. І так – щороку. Навіть зараз розмовляємо з Василем Михайловичем щойно після чергової мандрівки: він ділиться враженнями від подорожі на хребет Пішконя, на Закарпатті, в околицях Колочави, й розмірковує, що й про це варто було б написати.

Зрештою, гори – невичерпне джерело натхнення. Не випадково ходить туди просто так, без усякої практичної мети – ані за грибами (хіба що для юшки на привалі), ані за травами, ані за річковою фореллю. Але щоразу – за чистою водою, пахощами лісу, ясними зорями, туманними світанками, за новими віршами. Саме це й спонукає відмовлятися від зони комфорту, каже:

-Від краси природи зір стає іншим, наснаженим, все малозначуще відпадає, і приходить відчуття, що можеш зробити все. З гір повертаєшся іншим, щасливішим. От взимку ми якось ходили з Олегом Кравцем на полонину Середню в 17 градусів морозу й робили там розколяду. А треба знати, що коли гуцули колядують, то вважають, що не годиться наприкінці колядувати останньому –  чоловікові, щоби він не був останнім, тому далі йдуть до лісу й колядують… букові. Такий бук і ми знайшли на полонині Середній і до ранку колядували так, як гори ще не чули.

-Тож для Вас мандрівки в гори –  для драйву, для натхнення?

- Це те, що записано в книгу життя. Бо будні хто запише? А ці дні записують.

-Виходить, для вас це святкові дні?

-Аякже!

Та найважливіший сенс кожної подорожі Василь Михайлович вбачає у… поверненні. Саме так, у поверненні додому, де на тебе завжди чекають.

Таким поверненням до домівки свого серця, чи навіть до себе самого, можуть стати для читачів і «Мандрівні есеї». Для студентів, котрі вивчають туризм, – безцінна мапа екскурсій; а для всіх, хто любить рідний край, - нова грань справжнього діаманту  України – Карпат.

Меморандум про співпрацю у сфері ефективного використання енергоресурсів підписано сьогодні між Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу й ТОВ «Івано-Франківськ теплоенерго».

Відтепер ІФНТУНГ проводитиме наукові дослідження й забезпечуватиме розробки для ефективної економії енергоресурсів у господарській діяльності партнерів, надаватиме їм рекомендації та консультуватиме фахівців теплоенергетичної сфери і, звісно, готуватиме молодих спеціалістів, яких тут чекатимуть на роботу просто зі студентської лави. Вони не приходитимуть на своє перше місце праці цілком «зеленими, адже «Івано-Франківськ теплоенерго забезпечуватиме їм під час навчання проходження виробничо-технічної практики, вдосконалення набутих знань, практичних навичок для досягнення встановленого рівня кваліфікації з відповідних професій, спеціальностей та спеціалізацій для майбутньої роботи, сприятиме їхній соціальній психологічній та професійній адаптації в трудовому колективі.

Випускники ІФНТУНГ вже працюють в «Івано-Франківськ теплоенерго», але надалі їх коло тільки розширюватиметься. Директор товариства Володимир Громко пояснює:

-Ідея налагодити співпрацю зумовлена тим, що поруч в нас є такий гігант як ІФНТУНГ – надзвичайно потужний університет із дуже фаховим колективом, котрий може дати поради у сфері технологічних процесів. І ми, як компанія, що розвивається, хотіли б впроваджувати новітні технології, напрацювання, котрі є в університеті й потребують апробації. Сподіваємося економічного ефекту від такої колаборації. Наша співпраця – впевнений – прискорить покращення в теплоенергетиці в рази.

Зі свого боку ІФНТУНГ також покладає великі надії на започатковане партнерство. І не безпідставно. Ректор вишу Ігор Чудик наголошує:

-Ми – університет, який дає технічну освіту, а все, що пов’язано з теплоцентралями – це інженерна ділянка роботи, тож багато наших випускників уже стали працівниками галузі. І сьогодні маємо думати про завтрашній день, про дітей, які зараз є студентами, про їхні перспективи… Відкриття широкого спектру професійних курсів на базі університету буде одним із основним напрямків нашої діяльності. Реалізовуватимемо проєкти різні за тривалістю і фінансуванням.

Планів – чимало. І щойно закладено надійний підмурівок для їхньої реалізації.