Є події, які виходять далеко за межі календарних дат і офіційних церемоній. Вони стають частиною пам’яті, що об’єднує покоління, нагадує про справжню ціну свободи та вчать відповідальності перед тими, хто віддав за Україну найдорожче — власне життя.
Саме такою подією стало урочисте відкриття в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу трьох нових анотаційних дошок, присвячених Захисникам України, доля яких у різні роки була пов’язана з університетом. Відтепер на фасаді закладу назавжди закарбовані імена Віталія Савина, Юрія Тимофійчука та Юрія Федорка — людей різних професій і життєвих шляхів, яких об’єднала любов до Батьківщини та готовність стати на її захист.
На подію зібралися родини Героїв, їхні побратими, працівники університету, студенти, небайдужі мешканці краю. Усі разом вони вшанували пам’ять не лише Віталія Савина, Юрія Тимофійчука та Юрія Федорка, а й усіх українських воїнів, які віддали свої життя за свободу і незалежність держави.
Віталій Савин працював в ІФНТУНГ у відділі будівництва та реконструкції будівель і споруд. Його шлях захисника України розпочався ще у 2015 році. З 2015 по 2016 рік він виконував бойові завдання поблизу Краматорська на Донеччині. Уже тоді став інструктором з підготовки фахівців ракетних військ та артилерії, працював у навчальних центрах Старичі, Яворів та Авдіївка, передаючи військовим власний бойовий досвід. Після початку повномасштабного вторгнення, 18 березня 2022 року, добровольцем повернувся до війська. Служив у військовій частині А0359 на посаді фельд’єгеря відділення фельд’єгерського поштового зв’язку. З січня 2025 року під час відрядження до військової частини А4210 обіймав посаду стрільця-снайпера. 2 лютого 2025 року, перебуваючи на бойовому посту поблизу населеного пункту Андріївка Великоновосілівської громади Волноваського району Донецької області, загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Юрій Тимофійчук навчався в ІФНТУНГ у 1992–1997 роках за спеціальністю «Геофізичні методи пошуку та розвідки». Молодший сержант, снайпер другої категорії, він добровільно став до лав оборонців України у перший день повномасштабного вторгнення. Служив у складі 102-ї бригади 78-го батальйону, роти вогневої підтримки. Серед побратимів був відомий за позивним «Махно». Загинув 10 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Ольгівське Запорізької області. У нього залишилися дружина та двоє синів.
Юрій Федорко також здобув освіту в ІФНТУНГ та під час навчання пройшов військову кафедру. У 2014 році добровольцем став на захист України й виконував бойові завдання у зоні АТО у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. З початком повномасштабного вторгнення знову повернувся до лав своєї бригади. Героїчно загинув 28 грудня 2022 року під час визволення рідної Харківщини.
Вони не вважали себе героями. Не шукали слави чи визнання. Вони просто робили те, що мали собі за обов’язок — захищали Україну, свої родини, майбутнє своїх дітей. Сьогодні їхні погляди назавжди залишилися в граніті, аби щодня нагадувати, якою дорогою ціною оплачений кожен мирний ранок, кожна можливість навчатися, працювати, будувати плани й жити на своїй землі.
Право відкрити анотаційні дошки було надано рідним Героїв. Урочистий чин освячення здійснив отець Борис Гобир (УГКЦ), благословивши місце пам’яті, яке є символом вдячності університетської спільноти своїм захисникам.
Від імені колективу ІФНТУНГ до присутніх звернувся ректор університету Ігор Чудик. Він склав шану полеглим Героям, висловив глибокі співчуття родинам, які втратили своїх синів, чоловіків і батьків, та наголосив, що університет завжди пам’ятатиме своїх Захисників. Їхні імена житимуть не лише на меморіальних дошках, а й у пам’яті студентської молоді як приклад мужності, честі та справжнього патріотизму.
Спогадами про Юрія Тимофійчука поділився його бойовий побратим Артур Грива. Пояснюючи, чому Юрій став настільки важливою людиною для нього та інших бійців, він сказав:
-Бойовий побратим – це більше ніж брат, навіть батько чи мати, бо з ним ти пройшов все, ти бачив смерть і дивився їй в очі. Ми всі його пам’ятатимемо!
Дружина Віталія Савина, Світлана Савин, висловила думки багатьох присутніх словами, які відгукнулися в кожному серці:
-Ворог краде. Краде найдорожче. Він краде цвіт нації!
А звертаючись до студентів, вона закликала:
-Хай це життя не буде даремне! Хай кожен як може і де може служить Україні! Рано чи пізно війна закінчиться і нам треба буде відбудовувати нашу націю. Тільки молодь може піднімати її. Якщо лунатиме голос молоді – наша нація не пропаде.
Особливо зворушливою стала промова Світлани Федорко. Її історія з Юрієм починалася саме тут, в ІФНТУНГ. У студентські роки вони разом навчалися, мріяли, будували плани на майбутнє. Тоді, молоді й щасливі, вони не могли навіть уявити, що колись портрет Юрія з’явиться на фасаді рідного університету, а його дружина стоятиме поруч із меморіальною дошкою, звертаючись до людей із болем і водночас великою гідністю:
-Нехай пам’ять про наших новітніх Героїв, Захисників України живе в наших серцях, у наших справах і наших майбутніх поколіннях!
Вона завершила відкриття зворушливою молитвою за всіх оборонців України, які в різний час склали свої життя на вівтар боротьби на свободу Батьківщини. І в кожному серці відлунило гаряче звернення до Всевишнього: «… Сотвори недаремною їх самопожертву, а щоб на политій кров'ю героїв землі зросли квіти вічної Правди Твоєї, братньої любові і зійшло сонце волі і долі стражденного народу нашого!..».
Схиляючи голови перед пам’яттю полеглих, університетська спільнота вкотре засвідчила: Герої живуть доти, доки про них пам’ятають. А пам’ять про Віталія Савина, Юрія Тимофійчука та Юрія Федорка житиме не лише в граніті меморіальних дощок. Вона житиме в аудиторіях і коридорах університету, у серцях студентів, у справах нових поколінь українців, які продовжуватимуть будувати сильну, вільну й незалежну Україну — державу, за яку вони віддали своє життя.
