На фасаді головного корпусу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу з’явилася ще одна пам’ятна сторінка історії — тут урочисто відкрито меморіальну дошку, присвячену випускнику і працівнику університету, захиснику України Ярославу Маньківу.
Цей день зібрав разом рідних, друзів, колег, студентів — усіх, для кого ім’я Ярослава Маньківа стало символом честі, гідності й жертовної любові до Батьківщини. Відкрив пам’ятну дошку син Героя — Микола. У цій миті переплелися біль втрати і гордість за батька, який назавжди залишився прикладом для своєї родини та всієї університетської спільноти.
Життєвий шлях Ярослава Маньківа був тісно пов’язаний з ІФНТУНГ. У 1994 році він вступив до університету, а вже у 1999-му здобув фах гірничого інженера. Саме тут він формувався як фахівець, як особистість, як людина, що звикла працювати сумлінно й відповідально. Після завершення навчання залишився в університеті — працював інженером І категорії кафедри буріння нафтових і газових свердловин упродовж 1999–2015 років. Його знання, працьовитість і золоті руки залишили помітний слід — зокрема, у створенні лабораторії, яка й сьогодні нагадує про нього щоденно.
Коли ж Україна опинилася перед найбільшим випробуванням, Ярослав Маньків без вагань став на захист держави. У складі 42-ї окремої механізованої бригади він героїчно боронив рідну землю, був старшим лейтенантом, командиром взводу військової частини А4667. Воював на Бахмутському та Запорізькому напрямках. Його шлях — це шлях людини, яка не відступила, не сховалася, а стала там, де була найбільш потрібна.
7 липня 2023 року життя Ярослава Маньківа обірвалося під час мінометного обстрілу українських позицій поблизу селища Ямпіль Краматорського району Донецької області. Йому було лише 47 років. Так мало прожито — і так багато зроблено. Його ім’я сьогодні з вдячністю згадують не лише колеги та знайомі, а й усі співгромадяни, які завдячують йому та його побратимам і посестрам своїм життям і можливістю жити у вільній країні.
Під час відкриття меморіальної дошки представники кафедри буріння поклали квіти до пам’ятного знака. Спогадами про Ярослава поділилися ректор університету Ігор Чудик та його колега, завідувач кафедральної лабораторії Микола Олексюк. Для них це не просто ім’я — це людина, з якою разом навчалися, працювали, творили. Тому слова давалися важко, адже пам’ять про Ярослава жива у кожній деталі, у кожному куточку лабораторії, яку він допомагав створювати.
Цього дня сама природа ніби розділяла людський біль — дощ, перемішаний зі снігом, тихо падав на землю. А з меморіальної дошки дивилися лагідні очі воїна — на тих, кого він любив понад усе: матір, дружину, дітей.
Мати Героя, пані Ярослава, подякувала всім присутнім за пам’ять про її сина. У відповідь колектив університету віддав шану матері, яка виховала гідного громадянина, чесну, порядну людину й відданого Україні захисника.
Ректор ІФНТУНГ Ігор Чудик, звертаючись до присутніх, наголосив:
-Сьогодні наша місія — як університетської спільноти і як українців — пам’ятати про тих, хто віддав за перемогу найцінніше — своє життя.
Ми повинні розуміти ціну цієї жертви. Вона не марна. Саме завдяки таким людям Україна має майбутнє. Меморіальна дошка Ярославу Маньківу — це не лише знак пам’яті. Це нагадування кожному з нас про відповідальність, про силу духу, про любов до рідної землі. Про те, що Герої живуть доти, доки ми пам’ятаємо.
