До 150- річчя від дня народження Л. Українки 2021

 

«Чоловіки, яких кохала»

(До 150- річчя від дня народження Л. Українки.)​​​​​​​

"Я не завжди тямлю, за що і через що я кого люблю…

Не знаю і, скажу правду, знати не домагаюсь.

Люблю і вже….»

Л. Українка

Здається, вона народилася для щастя. Така талановита, впевнена, вперта, розумна, неймовірно сучасна і прогрессивна. Бог дав їй стільки талантів, але життєвий шлях виявився важким, переповненим фізичного болю, душевних мук і нещасливого кохання.

Леся Українка - була небідна, дуже освічена дама. Так, саме дама, у гарних сукнях, білих рукавичках, яка мала вишукане коло спілкування.

Жінка, чиє ім’я знають далеко за межами України, жінка, що підкорила багато сердець і країн. А ось, чому кохання не підкорилося цій сильній жінці...

Вродлива чужинка забрала.

​​​​​​​

То було перше – ще дівоче – романтичне кохання молодої волинянки, яке спалахнуло в Колодяжному в 1886році.

Лесі тоді було 15 літ, а Максимові Славинському -18. Він був товаришем старшого брата поетеси Михайла. У юних серцях спалахнула любов. Їх часто бачили вдвох біля озера, але через хворобу Лариса лише сиділа на березі й споглядала на тихе плесо. А в голові роїлися думки, їй було так соромно своїх милиць, та хлопець навіть не помічав їх, він бачив лише миле лице юнки. За кілька років їхня любов згасла. Славінський поринув у перекладацьку діяльність, адаптовував Гайне, Леся також долучилася до цих перекладів. Робота поєднала двох талановитих людей, а згодом кохання спалахнуло між ними з новою силою. Олександр Шульгін, після смерті дружини Максима Антоновича, написав: “Тепер можна сказати і про зворушливий його роман із великою українською поетесою, в душі якої він лишив глибокий слід”. Леся ж присвятила низку віршів коханому: “Горить моє серце”, “Стояла я і слухала весну”, “Хотіла б я піснею стати”, “Сон літньої ночі”. А тоді присвятила коханому такі рядки:

Ти не мій! розлучив нас далекий твій край,

І вродлива чужинка забрала!

Ти там, може, знайшов незаказаний рай,

Я ж без тебе, мов квітка, зів’яла.

Дослідники вважають, що це прощальний вірш. Та чому доля розвела закоханих у різні боки? Того ніхто не знав, навіть не хотіли взнати в чому причина. Відомо, що мати – Ольга Косач (Олена Пчілка) – недолюблювала хлопця, називала його “лінтюгою”, а для дочки бажала кращого мужа. Тож справжні причини їхнього розриву залишилися поза завісою часу. Одне відомо точно, що Леся та Максим залишилися друзями на все життя, завжди з повагою ставилися один до одного.

Кохання із полум’яними очима.

​​​​​​​

Коли Лесі Українці виповнилося 24 її новим захопленням став Нестор Гамбарашвілі.

Нестор Гамбарашвілі був ровесником Лариси Косач. За участь у студентському русі в 1894 р. його виключили з Московського університету. Нестор продовжив навчання в Києві. У 1895-му разом із ще одним студентом, Сергієм Френкелем, знімав кімнату в Косачів. Леся давала Несторові уроки французької мови; він її вчив грузинської... Грузія викликала в дівчини щирий інтерес: її захоплювала сила духу народу, який усім лихоліттям протиставив свою мужність та доблесть і зумів зберегти себе. У свого "учня" Леся вперше познайомилася з "Витязем у тигровій шкурі".

Молоді люди покохали одне одного, бо її лірика того періоду сповнена символів та хвилюючої ніжності. Історія цього кохання мала сумний фінал. Коли у 1907 р. Леся виїхала лікуватися до Ялти, Нестор пошлюбив багату поміщицю. Про це закохана українка дізналася не від нього особисто, а з листа матері. Тривалий час болісно переживала зраду, хоча іронічно прокоментувала той вчинок:

- Попався, жучку, в панську ручку!

Нестору Леся надіслала десятки листів, всі вони залишилися без відповіді. Та й що він міг написати у своє виправдання. Є серед інтимної лірики поетеси низка віршів ("Як я умру...", "Так прожила я цілу довгу зиму", "Не дорікати слово я дала..."), звернених до Нестора Гамбарашвілі.

Коли у 1958 р. потрапив на Байкове кладовище, перед могилою колишньої коханої він довго стояв навколішки й гірко плакав.

«Кохання без болю»

​​​​​​​

«Любов може бути чудовою поемою, що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без прикрого почуття»

(Л.Українка)

Він був єдиним коханням після Мержинського і останнім…

Климентій Квітка. Молодший від Лесі на дев’ять років. У поетесу він закохався з першого погляду, але сталося це не на початку літа 1901 р., а трохи раніше -19 листопада (1 грудня) 1898 р. в літературно-артистичному товаристві Київського університету Леся Українка читала оповідання “Над морем”.

Що вона в нім побачила? Рятувальника її зраненої душі. Якою б не була сильною жінка, їй не сила повсякчас залишатися квіткою Ломикамінь.

- Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий! І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

«Квіточка» або ж «Кльоня» – саме так Леся називала без тями закоханого у неї Климентія. Проте, рідня поетеси була не в захопленні від цих стосунків. За два роки вони доволі зблизились, разом жили та лікувались – у Тифлісі, Телаві, Кутаїсі, Хоні, Сурамі. Коли пара побралася, Лесі Українці минуло 37 років.

«Справа скінчена — ми звінчалися. Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній. Ми не запрошували нікого, крім свідків. Сподіваюсь, що тепер матимемо спокій хоч від людей», – написала у листі до рідних Леся Українка. Палкої пристрасті там не було, але обоє знали ціну коханню, часу та життя.

- Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе…

У цьому Климент виявився неперевершеним, він завжди опинявся поруч, коли дружині ставало погано.

Леся фактично врятувала чоловіка, наполягла на терміновій поїздці до Криму. Боялася втратити, як раніше Сергія Мержинського. Із Квіткою сталося навпаки. Прожив ще 40 років після Лесиної смерті.

Останні дні Лесі Українки пройшли далеко від батьківщини. Поетеса померла на невеличкому гірському курорті Сурамі (поблизу Боржомі). Фінальні хвилини життя спливали біля найрідніших людей. Біля її ліжка були мама та Квітка

Таким було особисте життя жінки з сильним характером та гіркою долею.. Але навіть у трагічний час моральних тортур продовжувала писати, бо слово було її єдиним захистом від жорстокого і несправедливого світу.