Батьківщина – це про Любов

Гість, який нині завітав до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу за ініціативи Інституту гуманітарної підготовки та державного управління, відомий всій державі. Він – людина-легенда і наша гордість, Герой України Володимир Жемчугов. Зустріч із ним відбулася між двома датами – ювілейною річницею Революції Гідності та відзначенням Дня пам’яті жертв Голодоморів в Україні. І, мабуть, не випадково. Адже ці віхи в історії нашої держави стали важливими маркерами історії українсько-російських відносин, логічним  продовженням яких виявився «момент  зірваних масок»: 24 лютого 2022 року не залишило жодних ілюзій щодо справжнього ставлення «старшого брата» до України, котра завжди прагнула свободи.

Втім, не для всіх цей ланцюжок подій видавався очевидним. Для багатьох початок повномасштабної війни став шоком і цілковитою несподіванкою. Однак, не для Володимира Жемчугова. Він був очевидцем початку війни в Грузії 2008 року, а також завжди цікавився історією рідного краю, тому відчував загрозу для своєї Батьківщини.

А народився він на Луганщині, в місті Красний Луч. Ту вчився у школі, згодом – служив у лавах радянської армії. І ось такий звичайний радянський хлопчина, з інтернаціональної родини (тато – росіянин, мати – білоруска), став Громадянином незалежної України з великої літери. Громадянином, ладним покласти за неї життя. Життя, яке перетворилося на взірець для наслідування; про яке розповідає тим, хто застав війну ще в садочку чи в школі й не міг тоді усвідомлювати всіх подій довкола.

Саме тому нині Володимир Павлович – на Прикарпатті, зустрічається з молоддю в рамках проєкту «Як починалась війна», створеного Міністерством культури та інформаційної політики України у 2020 році. Такий проєкт мав з’явитися на світ, бо був конче потрібен. Це стало зрозуміло тоді, коли на одній із зустрічей з семикласниками однієї зі шкіл у Броварах, хлопчина з аудиторії спитав: «Кому мені вірити?». Виявляється, в перший клас він пішов у Донецьку, де йому запам’ятався «виховний захід», на який в супроводі вчительки прийшли двоє озброєних росіян, котрі розповідали малечі про український фашизм, що «прагне знищити своїх громадян і хоче напасти на росіян». Тепер він чув геть інше – від українського героя, від українських військових. Але все стало на свої місця тільки від одного запитання: «Що робили ці двоє озброєних росіян у твоєму рідному місті в Україні?».

Було очевидно: в державі росте покоління, яке було надто юним тоді, коли війна увійшла в її життя. Йому потрібна Правда. А правда – це очевидці, це документальні зйомки (не завжди професійні, здебільшого – аматорські), це люди, які мають моральне право її озвучити, бо заплатили за це своєю кров’ю. Тож Володимир Жемчугов, який до того часу займався проєктом, присвяченим кремлівським в’язням , вирішив присвятити себе боротьбі за розум і душу молодої нації. Адже на неї завжди найбільше зазіхала російська пропаганда, яка десятки років вела потужну інформаційну війну.

Зараз Володимир Павлович – боєць на цій війні, не менш складній, аніж фізична, і не менш виснажливій, бо – наголошує – триває вона понад 300 років знищення росіянами української культури та ідентичності. Інструменти її ведення яскраво ілюструють приклади з документального фільму «Як починалася війна. Кінохроніки. Свідки», презентованого Володимиром Жемчуговим студентській аудиторії. Його герої – звичайні люди, учасники подій 2014 року, очевидці того, що відбувалось в Криму, на Луганщині, Донеччині, Харківщині; журналісти й правозахисники, підприємці та історики, люди різного фаху, але однієї долі, покаліченої війною.

Долю самого Володимира Жемчугова вона змінила кардинально. У давньому мирному житті – підприємець із широким колом інтересів, під час війни – організатор партизанського руху на Луганщині, завдяки якому ворог зазнав чимало втрат і в техніці, і в живій силі. Виконуючи відповідальне бойове завдання, він підірвався на міні й втратив руки та зір, а тоді ще й потрапив у полон, де рік провів у застінках так званої ЛНР у нелюдських умовах. Тільки будучи обміняним на двох зрадників, він зміг отримати відповідне лікування за кордоном і знову стати до бою. Цього разу – ідеологічного.

За все, що Володимир Павлович робить зараз для юнацтва, від щирого серця подякував гостеві ректор ІФНТУНГ Ігор Чудик: «Спасибі за ту працю та українську ідейність, яку ви несете молоді. І чим далі від фронту, тим більша потреба у вашій присутності в інформаційному просторі. Бо коли поінформований, то вже озброєний».

Наскільки важливі такі зустрічі для студентів, було зрозуміло із запитань, які лунали в залі. Хвилюючих тем багато – минулі події, майбутнє країни. Приміром, перспективи інтеграції в українське суспільство людей, котрі виросли під пресом пропагандистської машини на окупованих територіях;  як формується така особистість як сам Володимир Жемчугов… У нього – своя «формула патріотизму», бо каже, що він, не будучи етнічним українцем, просто обирав цінності вільного світу. Але для стороннього спостерігача очевидно: це про нього і таких, як він, сказав свого часу Ігор Козловський: «Батьківщина – це пов’язано, насамперед, із поняттям любові».

Саме цією любов’ю – до своєї сім’ї, до свого краю – дихає Володимир Жемчугов. Саме ця любов і рушила його на жертовність і на подвиг. Цієї любові вчить нині молодь. Її часточку кожен поніс сьогодні із собою – у подарованих Володимиром та Оленою Жемчуговими книжках про Україну; у словах, які обмірковуватимуть ще не один день; і , хочеться сподіватись, у ділах, котрі попереду у хлопців і дівчат, яким незабаром відбудовувати нову й велику Україну.

Довідково: фільм «Як починалася війна. Кінохроніки. Свідки» можна переглянути за посиланнями https://www.youtube.com/watch?v=qTzlvFx94iU та https://www.youtube.com/watch?v=E57jG3T12Ic