Є вистави, після яких хочеться аплодувати. А є ті, після яких хочеться міцніше обійняти близьких, зателефонувати найдорожчим і ще гостріше відчути ціну кожного дня, кожної звістки, кожного повернення додому. Саме такою стала «ПарасолЯ» — прониклива, щира й емоційно сильна вистава, яка сьогодні з великим успіхом пройшла в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.
Її поява в стінах ІФНТУНГ — не випадковість і не просто чергова культурна подія. Це зустріч із темою, яка особливо близька університетській спільноті. Адже ІФНТУНГ — це не лише освітній і науковий осередок, а й велика родина, частина якої нині зі зброєю в руках боронить Україну. Серед захисників — випускники, студенти та працівники університету. За кожним із них — рідні, які чекають, моляться, хвилюються, живуть між тривогою та надією і вірять у повернення своїх найдорожчих.
Саме тому історії, винесені на сцену у виставі «ПарасолЯ», знайшли в університеті такий глибокий відгук.
Театр, у якому немає вигаданих почуттів
«ПарасолЯ» — особливий театральний проєкт, народжений із реальних історій дружин і матерів українських військовослужбовців. У ньому немає дистанції між сценою та життям, між сценічним образом і справжнім переживанням. Його героїні знають, що означає чекати дзвінка, прислухатися до кожного повідомлення, усміхатися крізь тривогу, знаходити сили для щоденних справ, коли думками ти далеко — там, де небезпечно.
Постановка режисерки Ірини Онищук, заслуженої артистки України, акторки та психологині, народилася з відвертих розмов, особистих спогадів і спільного прагнення жінок бути почутими. Разом із творчою командою учасниці перетворили власний досвід на сценічну розповідь про любов і розлуку, страх і надію, втому й незламність, біль і взаємну підтримку.
Це історії, у яких багато хто впізнає себе. Історії про те, як війна змінює родини, випробовує стосунки, змушує по-новому відчувати час і цінувати звичайні миті мирного життя. Про те, як важливо не втратити себе в очікуванні, не соромитися власних почуттів і дозволити собі бути не лише сильними, а й вразливими.
Особлива сила вистави — у її щирості. Тут немає потреби перебільшувати драму чи шукати гучних слів. Достатньо правди людських історій, інтонації, погляду, паузи, мовчання. І ця правда промовляє до серця.
«ПарасолЯ» — символ захисту, єдності та надії
Назва вистави — багатозначний образ. Парасоля захищає від негоди, але не здатна зупинити дощ. Так само любов і підтримка не можуть скасувати випробувань війни, проте допомагають пройти крізь них, не залишаючись наодинці з болем.
Біла парасоля стала символом єдності жінок, які об'єдналися навколо спільного досвіду та бажання підтримувати одна одну. А сама назва «ПарасолЯ» ніби нагадує про особистість кожної героїні — її власну історію, її переживання, її право на голос і надію.
За кожною парасолею — людська доля. За кожною історією — родина. За кожним очікуванням — любов, яка не знає відстаней.
І саме ця любов стала одним із головних смислів вистави, яку сьогодні побачила університетська спільнота.
ІФНТУНГ — простір підтримки тих, хто захищає Україну
Вибір Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу для показу «ПарасолЯ» має особливе значення. Університет приділяє значну увагу роботі з ветеранами, їхній адаптації, професійному розвитку та поверненню до активного суспільного життя. В ІФНТУНГ діє Центр ветеранського розвитку, покликаний сприяти підтримці захисників і захисниць та допомагати їм знаходити нові можливості після військової служби.
Для університету ветеранська політика — це не абстрактний напрям роботи, а відповідальність перед людьми, які стали на захист держави. Адже серед тих, хто сьогодні боронить Україну, є випускники, студенти й працівники ІФНТУНГ. Їхній внесок у боротьбу за свободу й незалежність країни назавжди вписаний у сучасну історію університетської родини.
Тому розмова про досвід військових родин, про тих, хто чекає, підтримує та допомагає вистояти, є для університету особливо важливою. Підтримувати захисника — означає пам'ятати і про його родину. Дбати про ветерана — означає бачити не лише його військовий шлях, а й людину з її переживаннями, потребами, мріями та планами на майбутнє.
Саме в цьому контексті «ПарасолЯ» стала значно більшою, ніж театральною постановкою. Вона перетворилася на простір співпереживання, взаєморозуміння та людської солідарності.
Коли університетська спільнота стає одним серцем
На виставу прийшли члени Студентського парламенту, небайдужі студенти та викладачі ІФНТУНГ — люди, для яких війна не є далекою новиною з екрана. Це частина спільної реальності, у якій кожен може зробити свій внесок: підтримати військових, допомогти ветеранам, бути уважнішим до родин захисників, навчитися слухати й розуміти.
Зустріч із «ПарасолЯ» стала нагодою не лише побачити сильну мистецьку роботу, а й замислитися над тим, що часто залишається за межами фронтових зведень. Над безсонними ночами, тривожним очікуванням, непростими розмовами, самотністю та відповідальністю тих, хто щодня намагається зберігати звичний ритм життя заради дітей, рідних і майбутнього.
Водночас ця вистава — не лише про біль. Вона про силу бути поруч, коли важко. Про жіночу гідність і внутрішню стійкість. Про здатність підтримувати інших, навіть коли самій потрібна підтримка. Про гумор, тепло й надію, які допомагають не дозволити війні забрати найважливіше — людяність.
І про те, що за кожним українським воїном стоять люди, чиє серце б'ється разом із ним.
Аплодисменти й тиша, в якій народжується розуміння
Успіх «ПарасолЯ» в ІФНТУНГ вимірюється не лише оплесками. Він — в емоціях, які пережили глядачі, у думках, із якими залишили залу, у бажанні краще зрозуміти тих, хто чекає, і тих, хто повертається з війни. У здатності мистецтва торкнутися найглибших струн людської душі й нагадати: навіть у найтемніші часи ми не повинні втрачати здатності співчувати.
Сьогодні в університеті звучала історія жінок, які вчаться жити в реальності війни, не втрачаючи любові та віри. Але водночас це була історія кожного, хто чекає, підтримує, хвилюється і щодня сподівається почути найважливіші слова: «Я вдома».
«ПарасолЯ» залишила університетській спільноті важливе нагадування: стійкість — це не відсутність болю, а здатність проходити крізь нього; підтримка — не гучні слова, а присутність поруч; а вдячність захисникам має виявлятися не лише у вшануванні їхнього подвигу, а й у турботі про них та їхніх близьких.
ІФНТУНГ відкрив двері для вистави, яка говорить мовою серця. І в цій розмові було все: любов, тривога, надія, біль і незламна віра в повернення. Бо поки ми вміємо чути одне одного, поки простягаємо руку підтримки й бережемо тих, хто захищає Україну, — ми залишаємося єдиними. А єдність, як і любов, здатна втримати навіть тоді, коли над нами найдовша негода.
