На початку жовтня 2018р. керівництво компанії LEONI запропонувало кафедрі комп’ютеризованого машинобудування провести ознайомчу екскурсію для майбутніх випускників спеціальності 131 «Прикладна механіка» на заводі  в м. Коломиї. Компанія з виробництва кабелів та кабельних мереж рік тому відкрила нове виробництво кабельних мереж в  Коломиї. Основними напрямками холдингу LEONI є виробництво дроту і кабелю для різних сфер індустрії, виробництво джгутів, проводів та інших комплектуючих для автомобільної промисловості. В зв’язку  розширенням виробництва компанія потребує спеціалістів-інженерів та зацікавлена в працевлаштуванні випускників кафедри.

Менеджери з питань персоналу провели майбутнім випускникам в конференц-залі презентацію підприємства, де була подана детальна інформація про його діяльність, зокрема про завдання, що ставляться перед інженерно-технічним персоналом.

Після презентації студенти мали змогу ознайомитись з підприємством, безпосередньо відвідавши як виробничі цехи, так і приміщення для навчання працівників. При цьому екскурсанти ознайомились зі специфікою виробничих завдань, умовами праці та дозвілля працівників, отримали інформацію про оплату праці та матеріально-технічне стимулювання.

*

Вже стає традицією посвята першокурсників кафедри комп’ютеризованого машинобудування  в члени співтовариства механіків-машинобудівників.

25 вересня 2018 року студентів 1-го курсу спеціальності «Прикладна механіка» привітали з Днем  машинобудівника студенти старших курсів та викладачі.

Ведучими заходу були  магістри 1-го року навчання  Петро Мельник та Василь Вітенко. У вітальних виступах наголошувалося на перспективах працевлаштування спеціалістів, що користуються великим попитом на підприємствах різних галузей.

До привітань приєдналися переможці олімпіади з технології машинобудування в 2018 році Дмитрусь Володимир та Бухало Андрій.  Першокурсникам представили презентацію про можливості програми Solid Works  у створенні 3D-моделей для подальшого друку на 3D принтері, та продемонстрували виготовлені деталі.

До привітань долучився доцент кафедри КМВ Копей Володимир Богданович, який продемонстрував цікаві роботи студентів, виконані під час курсового проектування та виконання магістерських робіт з використанням комп’ютерних систем автоматизованого проектування.

Наприкінці виступив завідувач кафедри Панчук Віталій Георгійович та урочисто провів посвяту студентів-першокурсників у машинобудівники.

*

Кожного року за підтримки Європейського Союзу та інших міжнародних організацій в 3-ті вихідні вересня по всьому світу проводиться екологічна акція «Міжнародний день чистих берегів».  Метою акції є позитивні зміни екологічної свідомості нашого суспільства задля попередження забруднення побутовими відходами водних ресурсів та заради бережливого ставлення до берегів річок України та світу.

Студенти-екологи 4 курсу (групи ПЕ-15-1, ЕКО-17-1К) та викладачі кафедри екології Марина Орфанова і Леся Плаксій (Інститут природничих наук та туризму) долучились до проведення акції в нашому місті. Захід проводився на березі річки Бистриці Солотвинської з метою очищення її берегів від побутових відходів.

Студенти ІФНТУНГ не перший рік долучаються до різних екологічних акцій міжнародного та всеукраїнського значення.

Нещодавно у Івано-Франківську на території ЗОШ № 25 відбувся фестиваль "Каскад-Фест" за ініціативи мешканців мікрорайону "Каскад" та підтримки міської влади.

Цьогоріч у проведенні заходу взяли участь викладачі кафедри екології Інституту природничих наук і туризму. Доцентами кафедри — Мариною Орфановою, Наталею Глібовицькою, аспіранткою кафедри Христиною Караванович та студентами груп ЕКО-18-1 і ЕКО-17-1, була організована еко-локація. Відвідувачі та учасники заходу могли ознайомитися з роботою сучасних портативних приладів — дозиметром-радіометором, анемометром, шумоміром. Допитливі діти були у захваті, навіть дорослі могли роздивитись під мікроскопом різноманітні мікропрепарати. Маленькі учасники "Каскад-Фест" теж залучилися до заходу. Вони старалися уміло створити кольоровими фарбами малюнки на камені або просто розфарбовували камінці.

За активну участь та допомогу в організації фестивалю колективу кафедри екології була вручена подяка від депутата Івано-Франківської міської ради Оксани Савчук.

Про систему вищої освіти Франції та стипендіальні програми для навчання українських студентів в університетах та вищих інженерних школах Франції, можливості якісного вивчення французької мови розповідали на зустрічі зі студентами, аспірантами та викладачами Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу координатор Campus France Ukraine Ольга Хворостянко та керівник громадської організації «Парі-ІФ» Сергій Єрьомін.

   Зустріч-презентація відбулась в конференц-залі науково-технічної бібліотеки ІФНТУНГ 11 вересня за підтримки та організації Центру міжнародного співробітництва університету і викладача кафедри філології та перекладу Клюфінської І. М.

  Програма зустрічі:
- система вищої освіти у Франції
- стипендіальні програми для навчання у Франції.
- програми навчання на англійській мові
- правила та нюанси подачі документів
- практичні аспекти та багато іншого-цікавого

Презентацію проводила: координатор Campus France Ukraine, 
Ольга ХВОРОСТЯНКО

Присутнім було приємно почути, що у Франції українську освіту, особливо технічну, вважають якісною. За словами Ольги Хворостянко:

«Українські і французькі студенти знаходяться в одному – Болонському освітньому просторі, тому шанси на продовження освіти у Франції великі. Для іноземних студентів існує низка урядових та неурядових стипендій, тож варто дерзати.   Крім того, існує багато програм навчання на англійській мові. Однак, не слід думати, що навчання у Франції є легким, треба буде багато працювати».

На презентації  були озвучені правила та нюанси подачі документів, практичні аспекти та багато іншого – потрібного та цікавого: як швидко і якісно вивчити французьку мову  або вдосконалити свої знання на рівень В 2 в Івано-Франківську. 

   У видавництві Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (ІФНТУНГ) вийшла монографія «Старуня: Парк Льодовикового періоду» під редакцією доктора технічних наук, професора, академіка НАНУ Євстахія Крижанівського, присвячена 50-річчю університету. На цей час це єдина монографія українською мовою, присвячена всесвітньовідомому пам'ятнику природи – Старунському грязевому вулкану та місцезнаходженню захороненої фауни волохатих носорогів, мамонтів та інших тварин періоду четвертинного зледеніння.

    Ошатне село Старуня – це Богом обласкана місцевість Богородчанського району Івано-Франківської області. Воно розташоване на семи мальовничих гірських пагорбах на відрізку національного автомобільного шляху Н09 Івано-Франківськ – Богородчани – Надвірна - Яремча - Буковель. Тут, на невеликій природоохоронній площі у 60 гектарів, серед чудової карпатської природи зібрані разом родовища нафти, озокериту (земляного воску), солей та  всесвітньовідоме, палеонтологічне місцезнаходження викопної фауни волохатих носорогів, мамонтів, інших тварин, які проживали на цій території 10-46 тисяч років тому в четвертинному (льодовиковому) періоді Земної історії. Наукова унікальність цих знахідок у тому, що в озокеритових пластах соляного озера туші (а не тільки скелети) віднайдених гігантських викопних тварин, які потрапили туди з достеменно невідомих нам причин, забальзамувалися (чи не єдиний, відомий науці випадок з Льодовикового періоду) та зберегли свою цілісність разом з м’якими тканинами. Це дозволило вченим, за аналізом віднайденого забальзамованого біологічного матеріалу, в деталях дослідити, вивчити та науково описати (мабуть, вперше у світі на такому багатому первинному фактологічному матеріалі) рослинний та тваринний світ, кліматичні умови невеликої території України тієї віддаленої від нас тисячоліттями доби. Окрім того, в 70-х роках минулого століття внаслідок землетрусу у Румунії в горах Вранча тут, безпосередньо в районі колишніх озокеритових промислів та палеонтологічних знахідок, утворився єдиний в Карпатах діючий грязьовий вулкан, який своїми виверженнями активно реагує на землетруси, які відбуваються не тільки на відносно наближених територіях (Карпатах, Альпах, Кавказі тощо), але й на інших континентах, наприклад, Гімалаях в Азії, Андах в Південній Америці. Особливістю грязьового вулкана є те, що він реагує на сейсмічні прояви заздалегідь, коли такі явища ще не стали очевидними, а навіть руйнівними на ділянках поверхні Землі (в районі епіцентру), де вони надалі проявляться з найбільшою силою.

   Ці виняткові наукові обставини дали можливість відомому українському досліднику та популяризатору науки, доктору геолого-мінералогічних наук, професору кафедри екології Інженерно-екологічного інституту ІФНТУНГ Адаменку О. М. в 2004 році запропонувати організувати тут, у Старуні, міжнародний еколого-туристичний центр – Парк Льодовикового періоду з відповідними інфраструктурними науковими, відпочинковими та лікувальними об’єктами, атракціонами, повнорозмірними скульптурами викопної фауни, флори тощо. Подібні парки збудовані  в багатьох інших країнах, наприклад, в Чехії, Австрії й ін. Створення у нас такого об'єкта мало б не тільки пізнавальне значення для відвідувачів і туристів, які вочевидь знайомились би з непересічними історичними, природними, науковими феноменами Старуні, але й зробило б його привабливим з точки зору вигідного вкладення інвестицій для широких бізнесових кіл, за аналогією інвестування українськими бізнесменами, промисловцями найбільшого гірськолижного курорту України - Буковелю, розташованому неподалік, далі по автомобільному шляху Н09. Але Буковель опирається на рекреаційний потенціал наших Карпат, а Парк Льодовикового періоду в Старуні опирався би на наукові, пізнавальні, озокеритосолелікувальні можливості цієї місцевості нашого краю. До речі, в першій половині ХХ століття, а особливо в міжвоєнний період, в Старуні поряд з озокеритовими промислами існувало і озокеритосолелікування.

    Університет відповідно до своїх можливостей уже більше 15-ти років популяризує цю ідею. В його геологічному музеї, мінералогічна колекція якого визнана національним науковим надбанням, відкрита експозиція «Старуня: Парк Льодовикового періоду» з сучасними візуальними, мультимедійними засобами подачі інформації, яку демонструють всім екскурсіям, які відвідують музей. Наші вчені періодично подають інформацію про Старуню в пресі, телебаченні, інтернет-ресурсах тощо. Але поки втілення ідеї про започаткування та фундацію Парку Льодовикового періоду, як успішного бізнесового проекту, ще чекає свого зоряного часу, енергії та натхнення  підприємливих людей.

    Слід відзначити, що науковий потенціал Старунського феномену ще далеко не вичерпаний і чекає на майбутніх дослідників. На сторінках монографії, серед іншого, висвітлені і ймовірні причини потрапляння викопних тварин Льодовикового періоду в соляне озеро та його озокеритові пласти. Їх відзначили ще перші дослідники в 1907 році, вивчаючи рештки туші волохатого носорога (стор. 18). Поряд було виявлено метровий дерев’яний стержень (ймовірно спис стародавньої людини), з одного боку обпалений вогнем, а з іншого - обрізаний гострим предметом. Крім того, біля плеча і стегна носорога знаходились сліди поранення гострим предметом. Видається, що тварина могла бути травмована стародавніми людьми того часу – кроманьйонцями, та загнана в пастку болотяного озера при полюванні на неї, де її засмоктало  і зробило недосяжною для тогочасних мисливців, але досяжною, як виявилось згодом, через тисячоліття для сучасних дослідників. Зазначимо, що українські вчені вже пізніше, в 70-х роках минулого століття (стор. 19-22), в околицях Старуні знайшли, дослідили та описали сліди багатьох поселень первісних людей (житла, знаряддя праці), які проживали на цій території 10-50 тисяч років назад. Тому можна припустити з великою  ймовірностю, що й стародавня людина могла якимось чином потрапити в бальзамуючі озокеритові пласти соляного озера, а її тіло збереглося для нащадків природним шляхом в цьому середовищі. Це могли бути стародавні мисливці, які переслідуючи мамонта, кількатонну здобич, заганяючи її в пастку, самі  ж в цю пастку в драматичних колізіях тих непростих ловів і потрапили. Це також могли бути жертви ритуальних жертвоприношень, які можливо існували в тогочасному суспільстві та про які ми можемо тільки здогадуватися. Це могли бути злочинці, яких первісне суспільство карало за тогочасними мірками, кидаючи на погибель в озокеритову трясовину.

     Для науки і, зокрема, української науки важливо віднайти в Старуні рештки, а якщо пощастить,  забальзамовані тіла цих прадавніх людей – кроманьйонців, наших пращурів.

     Ці викопні знахідки минулого, спрямовані на вивчення першоджерел походження людини, без сумніву, могли б стати  в один ряд з відкриттями та науковими сенсаціями світового масштабу! Вони прославили б у віках причетних відкривачів, дослідників, меценатів, місцевість, країну, в землях якої зберігалися такі “поклади”. Але для цього потрібен, як мінімум, український Генріх Шліман, (німецький підприємець, банкір, археолог, геній якого відкрив для людства в ХІХ столітті Трою, перевівши її з розряду легенд, записаних Гомером, в доконаний історичний факт) чи Ілон Маск, (наш сучасник, південно-африканський підприємець, винахідник, організатор виробництва ракетно-космічної техніки, інших інноваційних передових інженерних, наукових розробок, геній якого, за обґрунтованими даними, доставить людство на Марс в недалекому майбутньому). Тільки такі непересічні постаті, вивчивши об’ємний фактологічний матеріал, науковий доробок вчених минулих поколінь, здатні осягнути актуальність, велич поставленого завдання (в тому числі і для такої молодої держави, як Україна), повести за собою, організувати та профінансувати таку експедицію з пошуку наших предків – кроманьйонців. Нам видається, що коштів на це пішло б на порядки менше, ніж на створення Буковеля. Монографія може служити компасом для такого дослідника чи мецената. На її сторінках можна знайти координати найбільш вірогідного місця таких пошуків, де, за об’єктивними інструментальними даними, сконцентрований можливий органічний та біологічний матеріал первісної фауни. Ці важливі дані отримані з використанням сучасних технічних засобів у  період першої та другої українсько-польських експедицій в Старуню в 2004 році, до організації яких, поряд з ініціатором, польською стороною, безпосередньо причетний ІФНТУНГ.

   І, на завершення, абстрагуючись від високої науки та пафосу, необхідно відзначити, що на світовому музейному ринку вартість забальзамованих тіл великих викопних тварин четвертинного (льодовикового) періоду (в залежності від їх фізичного стану, величини тощо), які є винятковою світовою рідкістю, може сягати десятків мільйонів доларів. Адже вони вважаються світовими раритетами. Ми вже не говоримо про ринкову вартість забальзамованих тіл кроманьйонців. Вони безцінні! Тобто, з фінансової й економічної точки зору, за сприятливих обставин вкладення в експедицію з метою пошуку кроманьйонця й супутніх представників фауни Льодовикового періоду окупились би з першими знахідками викопних тварин.     Крім того, з огляду на сучасний потужний технічний та науковий потенціал, зняти  грунт на глибину до 15-20 метрів в квадраті 50х50 м (чи навіть 100х100 м), та дослідити його вміст,  не є нездоланною перешкодою на шляху вивчення коренів нашого походження, досягнення істини.

    Напевне визначні досягнення учених попередніх поколінь у вивченні Старунських викопних тварин, окрім сприятливого збігу обставин, завдячують, по-перше, високій свідомості, активній громадянській позиції тогочасних підприємців, які змогли адекватно оцінити справжню наукову вартість викопних знахідок на території їхніх промислів та передати ці знахідки в руки вчених, і, по-друге, рівню розвитку видобувної техніки того часу, який дозволив добути з надр Землі в Мамонтовій копальні такі безцінні експонати. Сучасний, неспівмірно вищий розвиток технічних засобів, в тому числі й техніки зондування, дослідження земних надр, дозволяє сьогодні зробити в цьому напрямку значно більше та  швидше, зі значно меншими затратами, а активна громадянська, патріотична  позиція українських меценатів, небайдужих підприємців допомогла б гідно прославити українську і, без найменшого перебільшення, світову наукову спільноту.

Захист дисертатаційної роботи Федоровича Ігор Ярославович на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук  на тему "Оцінювання небезпеки руйнування магістральних газопроводів з виявленими поверхневими тріщино-подібними дефектами", науковий керівник - д.т.н., професор Грабовський Р.С., 03.07.2017 року.

Студенти групи ПМКм 17-1:  Михайло Підгурський, Андрій Бухало, Тарас Бухало та Юрій Букатка під керівництвом доцента КМВ Олега Ониська інженерно підлікували  об’єкт військової  історії – Бункер полковника Грома (Карпати, гора Березовачка, 20 червня 2018 року)

Бункер Грома:  Схема витяжки та водопостачання-водовідведення.

Рисунок виконано Олегом Ониськом. 

У холодний період  1953-54 рр.  криївку опалювали за допомогою рідкопаливного примуса.  Тепле нагріте  практично бездимне повітря просочувалися між колодами задньої стіни у її верхній частині і далі між накиданими великими каменями (жовті стрілки), які накривали весь простір над дахом. Приток холодного повітря надходив завдяки промитому річищу, що утворювала вода, витікаючи із природного підземного джерельця.

На час реконструкції бункера Грома у 1992 році підземне річище було спеціально викладено  у формі кам’яного жолоба, для можливості вільного стоку води назовні і  проходу  повітря із зовні у коридор криївки (білі стрілки).

У червні  2018 року для покращення тяги  бункер оснащено димоходом, який виконано із набору каналізаційних пластикових труб (діаметр 150 мм) (сірі стрілки). Зовні трубу закамуфльовано старою ялиновою корою. Тож комин має вигляд стовбура  мертвої смереки.

Тепер відкритий вхід до бункера шукати зайве, а у період 1953-54 він був уміло замаскований повстанцями.  

… і мав своє підземне джерело та заготовлені харчі для автономної зимівлі шістьох повстанців.

Андрій Бухало у криївці біля вихідної драбини.

Ціль нашої мандрівки – продовжити Повстанську історію і допомогти  відновленій історичній пам’ятці вижити у важких вологих умовах підземелля – організувати ефективну витяжну систему не порушуючи зовнішній  ландшафт. (Юрій Букатка входить по драбині у бункер)

Колись добратися до секретної криївки останнього командира УПА - було надважливим завданням для Міністєрства Гасударствєнной Бєзапаснасті у Москві, тепер тут проторований шлях для туристів.

На передньому плані світлини фотограф групи – Михайло Підгурський фіксує  початок  півторагодинного підйому до криївки.

У лісі немає вуличних вказівників, проте час від часу трапляються квартальні стовпи.

А окрім стовпів можна знайти також і старі військові шанці – окопи, які все ще нагадують за Першу Світову війну.

Тарас Бухало у «Австрійському» шанці.

Старий монумент- споруджено у 2000 році.  На ньому вказано: Тут загинув Командир 4-ої Військової Округи УПА Полковник Грім та його дружина.