Олександр Станецький (ІАБЕ)

Олександр Станецький – студент групи ТГП-19-1, Інститут архітектури, будівництва та енергетики.

ОПТИМІСТ БЕЗ РОЖЕВИХ ОКУЛЯРІВ!

Щойно вступивши на перший курс ІАБЕ, Олександр Станецький став відомим усьому ІФНТУНГ, завдяки… шлягеру. Саме так. Коли на одному з концертів у його виконанні вперше прозвучала авторська пісня «Треба вчитись!», її підхопили, бо слова виявились дуже близькими й зрозумілими кожному першокурснику: «Кричав і плакав, прийняв і змирився, що треба вчитись, що треба вчитись…». Ну, ви зрозуміли: це все – про труднощі адаптації до університетських вимог.

Але минуло зовсім небагато часу, й Сашка побачили ще й з іншого боку – як сильного студента, старосту групи, а віднедавна – члена Студентського профкому.

Нині ми розмовляємо з ним про вибір професійних орієнтирів і про те, як усе встигати й досягати найкращих результатів.

- Якщо не секрет, чим керувались, коли обирали для себе спеціальність «Теплогазопостачання й вентиляція»?

- Вважаю її дуже перспективною, бо за нею – майбутнє, адже опалення будинків – важлива складова комфортного життя. Людям завжди хочеться тепла й затишку. Тому спеціальність потрібна в будівельних компаніях, як в Україні, так і за кордоном, - каже Олександр і усміхається. - Звісно, хочеться колись вирости до керівної посади, а не тільки встановлювати вентиляційні системи. Ну, а для цього «…треба вчитись».

- Вам особисто як вдається досягати високих результатів і бути першим у рейтингу групи?

- Дійсно, сесії складаю без проблем, але щось дається легше, а щось виявляється складнішим. Особливо непросто було попервах. Та згодом звик до статусу студента, до університету, до викладачів – і поступово все стабілізувалося, а навчання стало цікавим. Тільки треба правильно розставляти пріоритети, організовано виконувати визначені собі завдання й не займатися прокрастинацією, не відкладати на потім те, що можна зробити сьогодні.

 - Здолати прокрастинацію – не така проста справа. На цю тему психологи цілі книжки пишуть. Ви з нею як упорались?

- Пересилював себе, бо розумів, що в будь-якому випадку роботу треба завершити зараз, аби не «паритись» потім. І якщо є вільна хвилина, варто довести до завершення курсову чи лабораторну, щоб не займатися цим, коли вже всі терміни будуть горіти. Краще тоді зі спокійною душею ходити на пари й тільки допрацьовувати деталі. На І курсі це важко зрозуміти, але згодом, коли з’являються дедалі складніші предмети і їх коло – ширше й ширше, починаєш більше цінувати свій час і свої можливості. В першу чергу, треба усвідомлювати, що важливіше. Приміром, коли ти слабший в якомусь предметі й у тебе постає вибір, чи почитати конспект або щось додаткове, чи, скажімо, піти на дискотеку в «Пасаж», то треба думати, що для тебе більш значуще зараз. Бо нагода потанцювати трапиться ще не раз, а це питання необхідно закрити просто тепер. Взагалі моє правило – робити все вчасно.

- Коли вибухнула пандемія COVID-19 й університет перейшов на дистанційну форму навчання, стало складніше чи, навпаки, легше?

- Залежить, про які предмети йдеться. Філософію, історію можна й дистанційно вивчати, а от опір матеріалів, теоретичну механіку й вищу математику через екран комп’ютера важко зрозуміти, «очно» це дається легше. Але загалом ми пристосувалися, й дистанційка вже не є таким пострахом, як рік тому.

Весела вдача взагалі допомагає Олександру долати проблеми. Каже: «Я позитивно дивлюся на життя, хоч і не ношу рожеві окуляри». Напевно, не останню роль у такому оптимістичному налаштуванні відіграє музика. В житті Сашка вона – віддавна. Вчився в музичній школі по класу фортепіано, а потім самотужки опанував гітару – друзі показали основні акорди. Першу пісню написав також іще у школі. Друга вже стала студентським шлягером ІФНТУНГ. Автор любить жартувати, тож у своєму стилі ділиться з однолітками «практичними» міркуваннями: «Бо якщо – не дай Бог! – засну на парі, То прокинуся зранку в воєнній казармі. Тож щоб там не опинитись, на парах треба вчитись…» Беріть на замітку!