Наслідки руйнівного землетрусу, що відбувся в Туреччині, вразили весь світ. Кількість жертв невпинно зростає. А науковці тим часом прогнозують вірогідність поштовхів і в інших країнах. Пригадуючи землетруси, хвилі яких сягали нашої держави, непокояться й українці. Чи не загрожують природні катаклізми також нам? Про це ми розпитуємо завідувача кафедри геотехногенної безпеки та геоінформатики Інституту архітектури, будівництва та енергетики Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Едуарда Кузьменка.
Едуарде Дмитровичу, в Україні вже були прецеденти, коли ми відчували відлуння поштовхів у зоні Вранча. Епіцентр був у Румунії і для Прикарпаття тоді це не становило особливих проблем. Але що може бути за нинішньої ситуації, коли науковці вже констатують геологічний зсув Туреччини на 3 м в бік Аравії?
-Такі випадки й раніше спостерігались. Загалом упродовж року на землі відбувається 120 землетрусів магнітудою 6 – 6,9; 18 – дуже сильних, магнітудою 7 – 7,9; і один катастрофічний землетрус з магнітудою 8 і більше. І зсуви при землетрусах досить часто трапляються. Турецький землетрус – на межі між дуже сильним та катастрофічним. Таких у світі відбувається декілька на рік.
-В який же спосіб можна ці події спрогнозувати? В Нідерландах було передбачено турецький землетрус за три дні до трагедії, є дослідники, котрі спираються у своїх прогнозах на певну періодичність, приміром у 128 років. Які з методів прогнозування можна вважати достовірними?
-Не існує достовірних систем абсолютно надійного прогнозування. Але над цим працюють різні вчені в багатьох країнах. Варто відзначити, насамперед, Китай, Японію, Сполучені Штати Америки, де ведуться серйозні дослідження.
-І який панівний підхід у сейсмології – вивчення суто внутрішніх тектонічних процесів чи тлумачення Землі як живої структури, котра так само реагує на зовнішні процеси? Бо якщо вона жива й може відчувати, то, вірогідно, відчуває і ту кількість вибухів, що зараз відбуваються на її поверхні, та якось може реагувати на них?
-Землетруси взагалі класифікують як тектонічні, вулканічні, обвальні і штучні. Штучні землетруси спричинені випробовуваннями ядерної зброї. Це дуже потужні вибухи. Ті, що зараз бачимо в Україні, на це не впливають.
-Проте вже не перший рік ведуться розмови про наявність у різних країн сейсмічної зброї. Хоча довести її застосування навряд чи можливо, адже це той випадок, коли нікого за руку не впіймаєш. Якої ви думки про реальність такої зброї?
-Про це мені нічого не відомо. Але для певного бачення закономірностей подивімося, де відбуваються землетруси. На сьогоднішній день панівною є теорія тектоніки плит. Згідно з нею, колись на Землі існував єдиний материк Пангея, який з часом розколовся, і його уламки, так би мовити, почали «розповзатися» в сторони. Їх фрагменти в контурах сучасних континентів помітив учений Альфред Вегенер і в 1912 році запропонував цю теорію. Власне, він зауважив, що східноамериканське узбережжя Південної Америки й африканське узбережжя, якщо їх співставити, допасуються одне до одного як пазли. Далі розпочалась деталізація теорії, згідно з якою ці плити-елементи з твердих порід пересуваються по поверхні більш м’яких порід. Зони їх стику – це і є зони землетрусів.
Якраз турецький землетрус стався на стику Африканської, Аравійської та Анатолійської плити, яка примикає до Євроазійської плити. Тож це – зона постійного ризику! Якщо роздивимося карту розташування таких ліній дотику, то побачимо що вони збігаються із зонами землетрусів, відколи ведуться спостереження за ними (а спостерігати їх почали вже давні греки; безперервно тривають дослідження в Китаї та Японії – приблизно від XVI сторіччя). Звернімо увагу, що там, де таких дотичностей немає, відповідно, не трапляється й землетрусів. Приклад – Канада та Сибір. Натомість межування тектонічних плит – гарантія того, що землетруси тут як були, так і надалі будуть. Коли? Вгадати неможливо.
-Тобто сейсмологи фактично тільки констатують перебіг подій, що вже відбулися?
-Можна й так сказати. Помітити можна так звані форшоки – невеличкі сейсмічні сплески, що передують великому землетрусу. Однак вони не завжди простежуються. Геофізичні прилади можуть зафіксувати підйом земної поверхні, підйом підземних вод чи падіння електричного опору на великих глибинах, виділення якихось газів. Трапляється, що із зони майбутнього землетрусу тікають тварини (хоча не завжди). Але певний висновок можна робити, коли всі ці ознаки зійшлися разом водночас. Проте вони можуть бути поодинокими та розсіяними на великій площі. Аби звести їх докупи, треба мати величезну сітку спостережень за цими процесами. Тому деякі прогнози підтверджуються, а деякі – ні. Хоча прогнозування – дуже важливе. Погляньмо на статистику найбільших землетрусів, що забрали найбільше життів. Це ж страшні цифри: в 2004 в Індонезії загинуло 300 тис. осіб, в 2010 на Гаїті – 316 тис., в 1923 в Японії – 143 тис., і таких прикладів багато.
-А що можемо сказати про сейсмічність Прикарпаття?
-Візьмімо історію землетрусів у нашій місцевості. Із 1962 року тут ведуться регулярні спостереження. Приміром, 1976 р. зафіксовано два сильних землетруси поблизу Долини. Саме тут був епіцентр – не йшлося про відлуння румунського землетрусу. Отже, два – за всі роки спостереження! Бальність становила 6. Це передбачає легкі пошкодження будинків, коли утворюються тріщини в штукатурці, зсуваються з місця легкі меблі, падає посуд. Такого землетрусу боятися не слід. Цьогорічний турецький землетрус в тисячу разів потужніший за той, що відбувався біля Долини.
-Хай там як, але чи враховується сейсмічність зони сучасними забудовниками?
-Державні будівельні норми передбачають обов’язкове врахування можливої потужності поштовхів у конкретній місцевості в проєктуванні будівель. Для Івано-Франківщини можна припустити нехай найбільший – семибальний землетрус, за якого з’являються тріщини в стінах, а окремі будівлі руйнуються, трапляються зсуви на берегах річок та невеликі гірські обвали. Такий варіант нам загрожує, за статистикою, раз на… п’ять тисяч років. В історичній ретроспективі подібних випадків не було.
Річ у тім, що Прикарпаття характеризується м’якими породами – глинами, пісковиками і т.д. Вони як подушка: стукніть по ній знизу – зверху не ворухнеться. Таких м’яких порід під нами близько 15 км. А межа зіткнення плит – Карпати. Це гори порівняно молоді, що проходять через так звану зону Альпійської складчастості. Польські й українські Карпати вже пройшли своє становлення.
Для України взагалі основне джерело землетрусів – зона Вранча в Румунії. В березні 1977 року там відбувся останній найпотужніший землетрус магнітудою 7,2 за Ріхтером. У нас тут були незначні пошкодження, а в Бухаресті загинуло 15 тисяч людей. Останній відчутний землетрус в Україні стався у 2016 р. в районі Маріуполя (магнітуда 4,6 – 4,9, джерело – на глибині 10 км).
Найбільш вразливий до землетрусів – Крим, за ним – Одеса (до 8 балів). В Криму землетрус трапився у 1927 р. А загалом по всій Україні картина заспокійлива.
Ми роздивляємося з паном Едуардом мапи землетрусів. З-поміж карт і статистичних звернень привертає увагу роздруківка сейсмограми, запису якого невеличкого землетрусу. На вигляд – достоту кардіограма! У Землі – майже як у людини… І, попри всі наукові теорії, знову виринає думка: а може, вона жива і все відчуває?
Розмову вела Наталія Ясинська