"Якість вищої освіти вимагає більшого"

Максим Карпаш: абітурієнти мають цікавитись, чи акредитована освітня програма, на яку вони планують вступати

1 лютого 2022 року почалась реєстрація на зовнішнє незалежне оцінювання. Тобто майбутні випускники шкіл вже визначаються з тими предметами, з яких вони будуть складати ЗНО для вступу до закладів вищої освіти.

Далі їх чекає нелегкий вибір як закладу освіти, так і освітньої програми, на якій вони бажають навчатись. Якщо з вибором предметів ситуація відносно проста (українська мова та математика є обов’язковими, а для вступу в університети треба три предмети), то з вибором освітніх програм та закладів усе складніше.

Аналогія тут проста: як обрати магазин, у якому купити коштовну річ, і як потім в ньому обрати саме те, що хочете. Відгуки та власний досвід можуть бути тільки допоміжними. Часто ми орієнтуємось на бренд, а також на документальні підтвердження когось авторитетного: сертифікати, декларації тощо.

За великим рахунком, те саме маємо в системі вищої освіти: з 2019 року активно функціонує Національне агентство забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), яке через прозорі механізми визначає, кому слід недовіряти (відмовляє в акредитації), до кого слід придивитись пильніше (умовна акредитація на 1 рік), хто робить свою роботу добре (акредитація на 5 років), а також на кого слід рівнятись іншим (зразкова акредитація).

Тобто тепер абітурієнти повинні цікавитись, чи акредитована освітня програма, на яку вони планують вступати, на скільки років, які шанси у неї, якщо ще немає. Можна навіть прочитати звіт тих експертів, які збирали усю важливу інформацію про цю програму, винесли свої судження про неї. Експерти є фахівцями у межах спеціальностей, на яких функціонують оцінювані ними освітні програми, а один із них завжди є студентом. Словом, це класний відгук експертів – такий собі аналог детального огляду продукту.

Аби підтримати цю позитивну практику, група депутатів у січні 2022 року внесла законопроєкт №6531 щодо актуалізації законодавства у сфері забезпечення якості вищої освіти. Цей проєкт закону містить кілька важливих вимог, які зараз жваво обговорюються на різних фахових майданчиках. Серед найважливіших норм законопроєкту, на думку автора, наступні:

Постакредитаційний моніторинг. Це така собі безкоштовна для закладів вищої освіти перевірка сталості освітнього процесу. Тобто якщо закладу надали акредитацію на 5 років, то хоча б раз за період можна зробити легку та швидку оцінку того, наскільки там змінилась ситуація із викладачами, матеріальною базою, партнерами, тими ж наборами студентів.

Окрім того, це вимога міжнародних стандартів у царині вищої освіти – ми ж хочемо, аби дипломи українських вишів визнавались за кордоном.

Визнання НАЗЯВО сертифікатів, виданих іноземними установами. Далеко не завжди вимоги закордонних агенцій з акредитації узгоджуються з вимогами нашої системи. Наприклад, мова може йти про наявність штатних викладачів належної кваліфікації чи наявність певних площ навчальних приміщень. Аналогія із харчовими продуктами – у різних країнах існують різні санітарні вимоги до вмісту солей важких металів у харчовій продукції, і це важливо для усіх.

Неможливість імітації освітнього процесу. Ідеться про встановлені в законопроєкті мінімальні вимоги до так званих «контактних» годин – того часу, який викладачі та студенти проводять разом в аудиторії. Проєкт закону передбачає, що мінімум третина від загальної кількості годин має бути контактними для стаціонару і 1/6 – для заочної форми навчання. Це означає, що не може бути такого, аби студенти не мали достатньої кількості часу для навчання безпосередньо від викладачів.

Інституційна акредитація. Вона була передбачена по суті ще в Законі України «Про вищу освіту», але аж тепер набула конкретних обрисів – можливість одночасної акредитації освітніх та освітньо-наукових програм у межах однієї спеціальності. Частина акредитаційних критеріїв, що стосуються внутрішньої системи забезпечення якості, будуть «перезараховуватись» і, звісно, ключове – наявність такого рівня акредитації буде внесено до формули розподілу бюджетів між закладами вищої освіти через систему Міністерства освіти і науки України.

Можливість зміни назви акредитованих освітніх програм. За таку новацію багато хто у системі вищої освіти подякує законодавцям – у разі прийняття проєкту як закону можна буде змінювати назву освітньої програми без проходження процедури акредитації.

Весь матеріал читайте у блозі проректора Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, професора Максима Карпаша на сайті Освіта.ua:  https://osvita.ua/blogs/85484/