Макс Вітик: «Мистецтво – це енергія»

Перша думка, на яку наштовхує побачене:  перед нами – одна зі спроб людини переміститися в праісторичний час. Власне, туди, де ще нічого живого не існувало, а тільки кипіла магма, плинув всесвітній океан і Господь відділяв твердь від води…

Саме цій частині історії планети Земля присвячена серія робіт українсько-американського художника Макса Вітика «Геохроніки: мистецтво земного часу». В ній незвичне все – життєвий шлях автора, техніка в якій працює і час, в який творить. Але одне зумовлює інше.

                   Фантастичний напрямок на стику науки і мистецтва  

Почнімо з того, що Макс Вітик – львів’янин, якого  професійний поступ ще в далекі 1980-ті привів у США, де він, геолог за освітою, виріс до посади ад’юнкт-професора Політехнічного інституту Вірджинії. Нині він, фахівець з багатим досвідом роботи в різних країнах світу і в найвідоміших нафтогазових компаніях, таких як ExxonMobil та Shell, працює  директором з розвідки та розробки АТ «Укргазвидобування». І – здавалося б – звідки тут взятися новій ролі художника-абстракціоніста? Проте саме в ній Макс потужно виразив себе і за кордоном, і на Батьківщині, куди повернувся, щоб бути разом зі своїм народом.

Зараз він живе і працює в Києві, але вирушив на Прикарпаття заради зустрічі з колективом і студентами Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, де виставляється серія його картин «Геохроніки: мистецтво земного часу». Її вже побачили в Полтаві, згодом вона помандрує університетами Львова, Харкова, Дніпра та Одеси. Але візит до прикарпатських колег для Макса – особливий, бо міркує так: «Мистецтво – це енергія. А геологи і нафтовики мають завдання в житті – знаходити джерела енергії для України. В цьому поєднанні непоєднуваного можуть виникати цікаві ідеї, як, власне, і трапляється на стику різних явищ».

Розпитуємо Макса, як це відбувається в його творчості, котру фахівці називають абстрактним експресіонізмом?

-Цей фантастичний напрямок зараз стрімко розвивається саме на стику науки і мистецтва. Маю сказати, що в США перша моя виставка була якраз в Музеї науки і мистецтва в Техасі.  Мрію створити такий  в Україні. Де він буде, зараз не визначено.  Може, в Івано-Франківську чи Києві, у Львові чи Одесі…

-Роботи, які Ви представляєте на Прикарпатті, виконані у незвичній авторській техніці, котра навдивовижу точно відбиває земні структури. Чого в них більше – змістового наповнення чи гри з матеріалом?

-Всього разом. Бо матеріал тут надзвичайно  важливий, адже геологія – це породи й відповідні текстури. А кожна картина, як бачите, дуже фактурна. Довго міркував, як відтворити текстури порід на полотні й таки знайшов вихід – змішувати монтажну піну з емалями,  фарбою. Найбільше часу в мене забрав пошук такого рішення, але коли воно було знайдене,  робота пішла швидко. Ця серія створювалась приблизно за пів року. Я давно хотів відобразити історію від зародження планети й до сьогоднішнього дня. І кожна картина відбиває її ключові моменти. Біле – льодовики, червоне – вулкани й магматичні виверження, зелене – джунглі і т.д.

                   «Не все в житті можна запланувати…»

-Ви належите до топ-менеджменту АТ «Укргазвидобування». Це і відповідальність, і завантаженість. Звідки час на творчість, якщо в добі 24 години?

-Одне іншому не заважає. Це як психотерапія. Ти приходиш втомлений з роботи, і всі твої думки – там. Дуже важливо переключитися. Оце і є можливість перейти в інший простір, в іншу енергію, зарядитися й повернутися потім з новими силами у свою керівну роль.  Я за фахом – геолог, але мистецтво допомагає мені  досягати балансу, додає змісту в житті: цікаво створювати щось і бачити, як люди сприймають твою творчість, як вони заряджаються енергією від твоїх робіт. Працюю вечорами та у вихідні, під час відпустки. В мені ніби живе дві різні людини – планова, яка діє згідно графіку, і та, що надихається і захоплюється, в якої не завжди все йде за планом, але відповідно до того, як розвивається ситуація. Ось мене так надихнули події на Майдані, що я взяв кілька вільних днів і малював – це не заплануєш. Не все в житті можна запланувати.

До слова, це засвідчує і сама поява серії картин Макса Вітика «Геохроніки: мистецтво земного часу» в Україні. Він привіз її на Батьківщину буквально за пару тижнів до повномасштабного російського вторгнення в нашу державу. І це був план. Однак ніхто не очікував, що виставки відбуватимуться уже в умовах воєнного часу. Але Макс не шкодує, навпаки, каже:

-Тепер  у моєму житті з’явилося більше змісту й відчуття, що зараз треба бути тут, в Україні. Щасливий, що я можу щось зробити для своєї Батьківщини і в плані роботи геолога,  і в мистецтві.

                   «Ми реально вже перемогли!»

Макс Вітик розділяє долю рідного краю у найважчі й найнебезпечніші часи. Київ постійно зазнає ворожих атак. Не оминули їх наслідки й Макса:  виставка його картин «Воїни Світла», присвячена Революції Гідності, що відбувалась восени 2022 р. в Національному музеї  "Київська картинна галерея", потрапила під ракетний обстріл – скляний дах виставкової зали обвалився. Глядачі змогли побачити картини вже після реконструкції музею 2023 р. Але це не дає митцеві жодних підстав зупинятися в творчості. На запитання, що він намалює після Перемоги, відповідає:

-Я вважаю, що ми реально вже перемогли. Це вже факт! Ми відстояли нашу країну. Тільки зараз нам треба згуртуватися й бути як одне ціле, щоб не повторювати помилки з минулої історії. Треба залишатися оптимістами навіть за теперішніх обставин. Ми вже вигнали ворога з Київщини, Харківщини, з Херсона, і ми виженемо його з України, тільки потрібен час.