Коли душа кривавить і болить

В лічені дні ми стали очевидцями й безпосередніми учасниками подій, що повністю змінили життя мирної країни. Війна, яка вже вісім років збирає свій гіркий ужинок на теренах нашої держави, перетворилась на повномасштабні воєнні дії, що принесли з собою ще більше горя й знедолили безліч людей. Величезна хвиля  евакуації рушила до західних кордонів України в пошуках безпечного пристановища. Матеріальні втрати – очевидні, але є й інші. Зранені душі кривавлять не менше, ніж рани фізичні. І їх також треба гоїти. Про це нині – наша розмова з кандидатом психологічних наук, доцентом кафедри суспільних наук Інституту гуманітарної підготовки та державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Вікторією Кравченко.

-Тож як допомогти біженцям, пані Вікторіє? Як правильно з ними поводитись? Зрозуміло, що не всі вони дістануться до психологів. Але що можуть зробити не фахівці, котрі прагнуть їм допомогти в новому оточенні?

-Зараз я працюю психологом-волонтером загальноукраїнської психологічної платформи «Розкажи мені", що допомагає нашим громадянам давати собі раду у важкій ситуації, в якій опинилась наша країна. Аби скористатись допомогою фахівців, які тут працюють, потрібно тільки мати інтернет. Заходите на платформу, ввівши в рядок пошуку tellme.com.ua, і залишаєте свою заявку. Вам перетелефонують і узгодять консультацію відповідно до ваших індивідуальних умов. Тут психологи працюють цілодобово. З ранку до ночі консультую людей, особливо зі сходу - неевакуйованих, немобільних.

-Психологічної допомоги направду потребує чимало наших громадян, котрі  за одну ніч, миттєво опинились в епіцентрі трагічних подій. Але психологів не так багато, як тих, кому війна завдала кривавих душевних ран.  Натомість  багато тих, хто активно взявся допомагати постраждалим. І часто  такі волонтери стикаються з ситуаціями, в яких просто не знають, як правильно повестися. Приміром, біженка, яку прихистили у себе вдома, знаходиться у важкому психологічному стані, невпинно плаче. Як її розрадити? Як допомогти в такому горі й не нашкодити?

- Якщо людина плаче, дезорганізована, необхідно одне – підтримувати. Словом, емоцією, дією. Не треба давати ніякі психологічні поради, коли вона знаходиться в гострому стані. Поради можуть стосуватися тільки фізичного аспекту життя – дати потрібний номер телефону, координати магазину чи сховища, адресу пункту,  де роздають необхідні речі, надати інформацію щодо евакуації, винайму помешкання. Просто будьте поряд і підтримуйте людину максимально, констатуючи: «Я тебе чую… Я бачу, як ти страждаєш… Я бачу, як тобі важко – нам всім важко… Я тебе дуже розумію… Я так само боюся, як ти… Я тебе підтримую… Я готовий тебе вислухати… Я з тобою». Але не кажіть: «Все буде добре. Не плач». Це по-перше.

По-друге, в цей час не треба філософствувати й шукати якихось високих смислів у цій війні. Пам’ятайте: люди адаптовуються по-різному. Один – швидко опановує ситуацію й рухається далі, вперед;  а інший може ще довго шукати свої відповіді й не сприймати несправедливість, з якою зіткнувся. Тому нічого не треба нав’язувати ззовні: «Оце нам за щось дав Бог…», «Чому це тобі…» і т.д. і т.п. Не треба такого! Зараз важливо  просто адаптуватись, без філософствувань. Люди фізично ледве вижили, евакуювалися, тікали, приміром, лісом у самих капцях – як мені розповідали – бігом, щоб встигнути потрапити у відкритий «коридор». Бо якщо не встигнуть – їх розстріляють. То про що можна говорити? Зараз їм – тільки на відпочинок, на адаптацію, на звикання. Їм треба просто побути в спокої.

Маю також застерегти від дурних порад із вказівками й від дорікань. Приміром, «Я тобі давно казав…», «Я тобі говорила евакуйовуватися, а ти…». Людина горює, що там залишилась родина, а вона поїхала.

-Чи кожен, хто хоче допомогти потерпілим, може це зробити ефективно?

-Майте на увазі: якщо ви самі в тривожному стані, то краще взагалі нічого не робити з цими людьми. Якщо у вас самого паніка, ви розбалансовані, не змушуйте себе й не намагайтеся допомагати іншим. Треба ще самому увійти в ресурсний стан (а він може хвилеподібно падати – підійматись, падати – підійматись). Коли ти в напрузі або дуже боїшся, перевтомлений чи знедолений, краще не братися допомагати цим людям, допоки сам більш-менш прийдеш в норму й налагодиш свої справи. Адже люди можуть обурюватися, бути чимось незадоволеними, і це не кожен може вислухати й витримати.

І, звісно, маємо згадати про почуття провини. Коли в людини не задоволені базові потреби (безпека, їжа, тепло, сон), не має бути почуття провини.  У відео «Усвідомлення своїх потреб» (дивіться нижче) пропоную  хорошу психотехніку, яку можна  самостійно застосовувати просто зараз, у період адаптації. Вона одразу розставляє всі крапки над «і».

-Оплакування втрат, зрозуміло, не триває безкінечно. Настає момент, коли людині треба повертатися до життя. На якому етапі і як правильно  залучати її до активності, до праці?

-Це залежить від стану, в якому вона приїхала. Якщо на початку війни і вже адаптувалася, то може волонтерити, працювати інформаційно, зустрічати своїх, шукати для них помешкання і т.д. Якщо приїхала нещодавно, ще й з малечею, то їй необхідно просто побути в спокої. Але мало-помалу, коли людина відіспалась, помилась, відпочила,  поступово передавайте їй обов’язки, що стосуються її відповідальності, щоб вона мобілізувалася й трималась: «От вам кухня, от я продукти принесла – готуйте... Он там магазин, ось вам гроші – можете йти за покупками». Нехай включається у справи. Не треба за когось мити, прибирати, готувати, якщо не йдеться про інвалідність чи маленьких дітей.

Не змушуйте нікого ні до чого. Якщо хочете щось запропонувати, робіть це ненав’язливо: «Я сьогодні йду волонтерити до школи, підеш зі мною?», «Сьогодні субота - йдемо прибирати в церкві?».

-Як швидко людина приходить  до тями?

-Має минути адаптивний період. За великим рахунком, первинна адаптація до нових умов у мирний час триває десь місяць. Але у воєнний час, в екстреній ситуації це відбувається швидше, орієнтовно за тиждень. Втім, якщо людина розбалансована, то процес так і триватиме до місяця. Однак все це індивідуально.

-Чи є якась універсальна порада для тих, кого знедолила війна?

-Цим людям необхідно шукати свій ресурс – те, що допомагало їм у мирний час боротися з труднощами. Цей досвід треба використовувати. Бо зараз, в страху й жаху, вони про нього просто забули. От запитуєш людину: «Що давало вам сили в минулому?». Відповідає: «Надія». Поточнюю: «А де ви цю надію брали?» – «Ну, я була активною». – «А зараз можете бути активною?» – «Так». – «Наскільки?»  – «От настільки-то і настільки…» І це вже допомагає! Відкривати свої ресурси дуже важливо й бувають вони різні.

Приміром, жінка розповідає: «Я в селі живу, але не можу вийти з дому не намальована. Так, дрова рубаю, допомагаю господарям, але вийти не намальована не можу – одразу мені так погано на душі. Маю 66 років, але малююся, кручу кучері щодня, бо я так звикла». Кажу: «Так це ж і є ваш ресурс, це і є ваша сила! Тільки коли ви накрутитесь і намалюєтесь, зможете працювати цілий день. А коли вам недобре й ви розкисли, то не зможете цього». – «Справді, так і є», – відповідає. –«Ну, то й малюйтесь, крутіть кучері - і вперед!»

Тож  у пошуку ресурсу можна спитати людину про те, що їй допомагало у важкі часи в минулому  долати труднощі, виживати, заробляти гроші.

Ще дуже хороше питання «Що ти робиш для того, аби не було ще гірше?» (дивіться відео із психотехнікою «Радикальне прийняття»). І от розповідає мені людина, що п’є водичку з лимоном, вживає вітаміни, робить дихальні вправи... Варто написати хоча б п’ять пунктів, що саме робите. Це допомагає не впасти ще нижче. Кожен казатиме щось своє – хтось волонтерить зранку до ночі, хтось допомагає іншим фінансово… Це все ресурс. Зараз гостра фаза війни, коли важливо адаптуватися й бути в балансі. Щоб людина (навіть коли вона у спортзалі живе) зранку встала, помилась, зарядку з дітьми зробила, пішла прогулялась, почала вивчати місцевість, магазини, центри допомоги, говорила з родичами, поверталась у реальність, а не тільки сиділа й плакала.

-Ситуація, в якій опинилась країна, не залишила байдужим нікого. Всіх переповнюють емоції. Зрозуміло, далекі від позитиву. Що з цим робити?

-Перш за все, не засуджуйте нікого й морально не оцінюйте. Це тільки погіршує наш стан. Всі оцінки будуть потім, а зараз треба зосередитись на підтримці, на внутрішніх ресурсах, збалансуванні внутрішнього стану, досягненні внутрішнього спокою.  

Кожен за таких умов виживає як може. Жінка, котра виїхала за кордон, тільки так і могла зробити. А хтось вирішив зостатися, й це теж вибір. Зараз є багато осуду – ось той не волонтерить, не ходить на роботу…  Не слід розказувати іншим, як треба чи не треба жити. Хтось може щодня волонтерити, а хтось раз на тиждень,  бо він себе докупи збирає – і це вже дуже добре. А хтось, може, займається дітьми,  бо діти зі страху пісяються – мама тепер їх рятує,  масажі робить. Кожен дає собі раду по-своєму. Й нам треба зняти шаблони моральних оцінок, допоки все владнається.