Технології успіху для української освіти

Дискусія, що розгорнулась довкола рішення Кабміну України дозволити іноземним університетам відкривати свої філії в нашій державі, поділила громадськість на два табори – прибічників і критиків. Якщо перші вважають цей крок прогресивним, то інші вбачають у ньому початок краху вітчизняної системи вищої освіти.​​​​​​​ Емоції опонентів зашкалюють, але, оскільки йдеться не про що інше, як про ефективність менеджменту й маркетингу освіти, варто оцінювати перебіг подій саме в цьому аспекті. Тож ми вирішили з’ясувати в доктора економічних наук, професора кафедри підприємництва та маркетингу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу А.О. Устенка, чого більше в урядових новаціях – загроз чи переваг?

                                        Конкуренція чи двобій?

-Вони мають і позитиви, й негативи, - вважає Андрій Олександрович. - Чого більше? Наразі складно говорити, бо все залежатиме від того, про які саме університети буде мова, які вони визначатимуть цілі. Якщо розглядати плюси, то вони полягатимуть у привнесеному менеджменті освіти, в методах, технологіях, досвіді роботи іноземних фахівців, які можуть бути корисними й для нас. Яскравий приклад - Тернопільська академія народного господарства, куди в 1990-х роках були запрошені іноземні фахівці, які не тільки забезпечили висококласне викладання маркетингу, менеджменту, але й, зрозуміло, читали лекції англійською. Це відразу підняло рівень закладу.

Ну, а мінуси ситуації вбачаються в потужній конкуренції для українських університетів. Найцікавіше буде, якщо філії іноземних ЗВО запропонують… безкоштовну освіту.

-А таке може бути?

-Чому ні? Адже існують можливості для безкоштовного навчання за кордоном. За умови досконалого знання мови, ясна річ. Країни, що таке практикують, вбачають у цьому перспективи для себе. За подібного розвитку подій, добре підготовлені абітурієнти вирушать саме туди, повз двері вітчизняних університетів. До речі, як і кращі викладачі, котрі можуть цікавити іноземних роботодавців.

-За тих обставин, у яких роками перебуває наша вища школа, чи доречне тут буде взагалі слово «конкуренція»? Це, радше, нагадує боксерський двобій, коли на ринг раптом вийдуть спортсмени легкої і суперважкої вагової категорії. Це ж несправедлива перевага в поєдинку й цілком проти правил та елементарної логіки! Тому питання просте: чи це дійсно той шлях, яким повинна йти українська вища освіта?

-Нам взагалі необхідно переглянути принципи побудови університетів. Щось ззовні, можливо, змінить нас локально, але не системно. Наразі ситуація така: існує велика кількість університетів, на фінансування яких бракує коштів. Тож потрібно змінювати самі принципи фінансування  – зменшувати бюрократизацію, менше  акцентуватися на формі, а більше – на змісті освіти, дати викладачеві ширший простір для творчості. А в нас досі існує «прив’язка» викладача до годин – спадщина СРСР. Це ж анахронізм! Будь-якому великому академіку байдуже, чи в нього в аудиторії присутні 1000 слухачів чи 2, бо із цих двох він може виховати фахівців, які зроблять революцію у своїй галузі. Йому ж пропонується «відбарабанити» свої години й отримати за це гроші… В університеті потрібні фанатики, які люблять свою справу, дітей і працюють на те, аби дати їм важливі інструменти для подальшої роботи. На жаль, таких фанатиків усе менше й менше: хороші викладачі пішли в бізнес, по заробіток. І це зрозуміло, коли доктор наук із величезним стажем отримує 13 тис. грн., а за роботу «бери більше – кидай дальше» платять 20 тис. грн…

                                        Маркетинговий шах і мат конкурентам

-Сфера Ваших наукових інтересів – теорія систем.  Де, на Вашу думку, стався збій в українській системі вищої освіти?

-Стара модель освіти рухалась у трьох напрямках: в університетах готували інтелектуальну еліту –  орієнтовно 20%, інженерів, фахівців у різних галузях – до 30%, низькокваліфікована, фізична праця охоплювала до 50% населення. Все це сьогодні більше не працює! Однак, попри зміни довкола, ця модель збереглась. І це тоді, як увесь світ прагне швидко давати компетенції, щоб людина якнайскоріше змогла заробляти на життя… Швидко – це не 5 років у виші чи 12 у школі.

Власне, й системного підходу до реформування немає, можливо, тому, що системних аналітиків у нас бракує. А це фахівець, спроможний вирішити будь-яку проблему – економічну, технічну, соціальну… Зрештою, теорію систем, теорію психології, теорію економіки, маркетингу й менеджменту варто знати кожному. Хоча б на базовому рівні. Бо коли маєш ці знання – ти в тренді.

-До речі, це і є трендові напрямки освіти…

-Наразі так. Маркетинг, приміром, входить у трійцю найпопулярніших. Це широкомасштабна, унікальна наука з дослідження потреб людини й підготовки можливостей їх задовольнити. Які результати може принести ефективний маркетинг, чудово ілюструє випадок із далеких 1990-х років. Тоді до Івано-Франківська приїхали канадські волонтери у новостворений Канадський бізнес-центр. Це були молоді підприємці, які водночас викладали в університетах. В Україну вони прибули із власними запасами харчів та води аж на місяць.

Проте сталось так, що затриматись довелось на два місяці. Запаси скінчилися, тож вони вирушили досліджувати місцеві ресторани. Їх було десь із десяток у центрі. От канадці всі обійшли й вибрали один. Вони там прохарчувалися місяць і залишили в касі закладу близько 30 тис. доларів. У 1992 р. – це колосальна сума. Як гадаєте, за яким критерієм вони обирали ресторан? Все просто: він був один єдиний, у якому хтось здогадався перекласти меню англійською мовою. Нагадаю, це не теперішні часи, коли меню скидається ледь не на мистецький твір – із фото та калоріями.

Яскравий приклад роботи маркетолога: друк меню англійською обійшовся десь 20 доларів, а отриманий результат – 30 тисяч. От як важливо розуміти потреби людей і вміти їх задовольняти. Власне, цього ми й навчаємо на кафедрі підприємництва та маркетингу.

                                                  Скажи мені, з ким ти, і я скажу – ким будеш

-З огляду на Ваш багатющий викладацький і адміністративний (завідування кафедрами у трьох вишах) досвід, які зарубіжні практики вищої освіти вважаєте вартими уваги й запозичення в Україні?

-Цікавий підхід до викладання в Німеччині, де студенту дається значна свобода вибору, викладачів зокрема. Не розумієш предмет у одного – дозволяється піти до іншого. Складати іспити також не конче одразу – їх можна відкласти. Крім базових дисциплін, є нагода опанувати ті, що тебе більше цікавлять і т.д. Зрештою, це складається, немов пазли, в єдину картину. А вихід на фінішну пряму передбачає залученість у практичну роботу вже з ІІІ курсу. Студент повинен писати реальні проекти для реального бізнесу. Приміром, вивчаєш психологію управління – то візьми конкретну компанію, досліди її роботу, вивчи… Це найкраща форма освіти, коли занурюєшся в реальний виробничий процес.

У нас, до слова, дуже складно забезпечити таке залучення. Кому потрібні дипломники магістри? І спробуй ще отримай реальну інформацію, приміром, від якоїсь нафтогазової фірми. Але складно писати наукову працю на інформаційних даних, які частково відповідають дійсності. Натомість у світі є практика обов’язкового оприлюднення певної інформації, показників діяльності підприємства.

Корисний американський досвід, де хорошим спортсменам, які грають в університетських командах, дають знижку на оплату навчання. Проте, це не означає, що можеш байдикувати. Не готовий скласти іспит зараз – прийдеш, як будеш готовий. Працювати треба, але освітній заклад має бути максимально демократичним і за формою спілкування, й за можливістю вибору. «Студент – викладач» – найважливіший вузол університету. Якщо там будуються відповідні якісні відносини, тоді це сприятливе для зростання середовище.

-Маєте на увазі «корпоративне єднання» за ознакою приналежності до певного вишу?

-В тому числі. Середовище, в якому ви перебуваєте, має колосальне значення. От у Нью-Йорку, де працює величезна кількість ресторанів – років за 50 всі не обійдеш, конкуренція шалена, є один із найпопулярніших. Туди дуже важко потрапити. Його фішка – не страви. Там купують… місця на все життя. Саме так. Придбати таке місце – дуже дорого. Але якщо ти туди не ходиш систематично, можеш продавати іншим людям вільні дні (черга охочих довжелезна). І що ж особливе там пропонується? А пропонується унікальне середовище відвідувачів. Бо придбати собі місце на все життя може не кожен. Серед клієнтів – Роджер Федерер, Арнольд Шварценеггер, мер Нью-Йорка. Ви отримуєте можливість спілкування з ними. Тобто в такий спосіб люди купують унікальні комунікації. Недарма у Давосі ключовим словом освіти й бізнесу цього століття було визначено слово «комунікація».

Веду до того, що унікальним місцем комунікації має бути й університет. Альма-матер, університетська група – це те середовище, яке свого часу зможе допомогти випускнику і з роботою, і з фінансами…

-Кафедра також є таким мікросередовищем всередині університету, чи не так?

-Безперечно. Це як команда, як актори в театрі, яким разом до снаги зіграти будь-яку виставу, котрі мають різні компетенції, відтак – можуть вирішувати складні завдання. Окремо – яскраві особистості, разом – сила, спрямована на результат.

Якщо говорити про конкурентність на ринку освітніх послуг, то це якраз їй і сприяє. В Україні абітурієнти деколи обирають університет, бо він… близько від дому. А обирати треба наставників. Образно кажучи, як у кіно: якщо у фільмі немає зірок, чи багато на нього збереться глядачів? Так і тут. В університеті мають бути вчені-зірки та Вчителі з великої літери. Нехай їх буде п’ять – шість, але вони і є конкурентною перевагою вишу.

                                        10 тисяч тестів і Коран напам’ять        

-Коли йдеться про реформи  у вищій освіті, здебільшого обговорюються умови конкуренції для університетів. А якими мали б бути конкурентні умови для студентів?

-Наведу приклад із життя. Знайомий з людиною, котра, щоб отримати визнання свого лікарського диплому в США, мусила скласти 10 тисяч тестів за 3 години. Англійською мовою, ясна річ. Цікаво, до речі, було б подивитись на результат, якби 10 тис. фахових тестів запропонували нашим спеціалістам – від міністра до викладача. Це я згадав, щоб пояснити, як сьогодні у світі цінуються компетенції. Щоправда, й платять за них фахівцям потім дуже дорого.

Також цікавий досвід деяких азіатських університетів, де вступникам обов’язково… знати напам’ять Коран. Це дисципліна і тренування пам’яті. Якщо студент Коран зміг вивчити, то він опрацює будь-який підручник.

Зараз потрібні мізки! Чим би ви не займались. Для напрацювання свого потенціалу найперше треба вивчати іноземні мови, по-друге – елементи програмування, і нарешті – глибоко опановувати фах. Це особливо важливо у світі, що постійно трансформується. У 2025 р. прогнозуються суттєві зміни на ринку праці: деякі професії перестануть існувати, але виникнуть нові –  архітектор віртуального світу, сіті-фермер, системний аналітик, проектувальник  3-D світу,  робототехнік, спеціаліст із альтернативної енергетики, наномедик, медіатор, спеціаліст із креативної економіки тощо.  Щоб бути до цього готовими, треба мати лідерські якості, аналітичне, критичне й системно-стратегічне мислення, інноваційні ідеї; навички самонавчання, системного аналізу й системної діагностики; вміти швидко вирішувати складні проблеми; бути стратегічно гнучкими й тактично адаптивними… І добра новина полягає в тому, що менеджмент і маркетинг актуальні завжди.​​​​​​​

Минули століття, але до нашого часу дійшла історія про давньоримського кухаря, котрий на замовлення імператора, який бажав вразити чимось ніколи небаченим своїх гостей, виніс у зал… тацю з вареними раками. Обурення володаря такою простою і всім відомою стравою змінилось неймовірним здивуванням, коли ця величезна купа варених раків раптом почала ворушитися. А секрет був простий: на споді таці всю цю купу рухав… єдиний живий рак.

Спроможність приймати нестандартні рішення дає фантастичні результати. І ми зараз стоїмо перед необхідністю приймати нестандартні рішення, з допомогою інструментів ефективного менеджменту як унікальної технології успіху.

Розмову вела Наталія Ясинська