Поезія, що житиме завжди

Шевченківські дні, яскраво відзначені нашою університетською спільнотою, подарували також студентам ІФНТУНГ щасливу нагоду – зустрітися з лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка 2006 року, членом Національної спілки письменників України, Асоціації українських письменників, Міжнародної асоціації письменників і публіцистів та почесним членом Національної спілки художників України Анатолієм Кичинським.

Уродженець Херсонщини, на заході України він знайшов свій тимчасовий осідок, адже рідний для Анатолія Івановича Чаплинський район наразі ще перебуває під окупацією. Про те, як це позначилось на його житті, поет згадує з болем: заради порятунку життя виїжджати довелося терміново, доручивши майно друзям, полишивши буквально частину свого світу у безвісті війни.

Але якщо картини митця, його матеріальний спадок, і опинився під загрозою, то летюче слово поета не може зупинити жоден ворог. Пісні на слова Анатолія Кичинського у виконанні Марії Бурмаки, Сергія Лазо, Павла Дворського звучать в радіоетері; його вірші зберігає не лише папір, але й пам’ять відданих шанувальників.

Видається, що деякі твори Анатолія Кичинського вже входять в історію. Саме так трапилося з віршем зі збірки «Сотворіння цвіту»: колега митця, поетеса й волонтерка Юлія Кашпуренко, на урочистостях, де був присутній генерал Валерій Залужний, вручила головнокомандувачеві цю книжку. А той взяв її до рук, відкрив навмання і прочитав вголос вірш:

«Оце – мій меч. А це – мій плуг.

Он – ворог мій. А ось – мій друг.

А вся моя тривога – 

в тім, що ніяк я не збагну,

чи це дорога на війну, 

чи це з війни дорога».

Тоді Валерій Федорович був вражений датою написання твору – 2003 роком – і повернув книгу автору вже зі своїм автографом. З нею Анатолій Іванович прийшов на зустріч зі студентами як із найдорожчою реліквією і пам’яткою про епохальні події, що їх нині переживає наша держава, та людей, які вкарбовують кожен її день у вічність.

Власне, це також живе свідчення того, що справжня поезія – не просто рима і ритм. Це – Божий дар, яким і зумовлена пророчість. Та пророчість, якою завжди відрізнялася творчість Тараса Шевченка. Таємницю прозорливості Кобзаря Анатолій Кичинський відстежує навіть у способі формулювати думки – через наказовий спосіб дієслів у текстах, котрі сприймаються як заповіти, і стверджує: «Якби ми з вами давно виконали його заповіді, то теперішньої війни не було б».

Поет разом з аудиторією міркував про наше сьогодення та його виклики; про те, що допомагає боротися й рухатися далі; про майбутнє, яке ми обов’язково відвоюємо, і про поезію, яка житиме в ньому завжди.

https://youtu.be/TTN2801razY?si=rSWHUa0t-ZFbWRHO