Крути: Перші «кіборги».
(Пам'яті Героїв Крут)
«… Коли стають до зброї діти,
Народ цей — не перемогти!»
М. Луків
В історії кожного народу є дати, трагізм і велич яких залишаються в пам’яті нащадків.
29 січня – цей день в історії України нерозривно пов'язаний зі словом Крути. В далекому 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став трагічною і водночас легендарною сторінкою в історії українських визвольних змагань та символом героїзму молодого покоління в боротьбі за незалежність України.
Майже 700 юнаків - студентів університету святого Володимира, гімназистів старших класів українських гімназій та юнкерів Першої юнацької військової школи імені Богдана Хмельницьког, озброєні 16 кулеметами та однією гарматою - намагалися зупинити шеститисячне військо більшовиків, яке рухалося на Київ. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.
Цій події передувало те, що 17 грудня 1917 року більшовицька Рада народних комісарів РРФСР передала Українській Центральній Раді «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради» Володимира Леніна і Льва Троцького. Документ вимагав від українського уряду безумовної допомоги більшовикам в Україні. Ультиматум був відхилений 20 грудня 1917 року Українською Центральною Радою за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри. Відхилення цього ультиматуму стало приводом для початку більшовицької агресії проти України.
Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила «…самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Проте більшовицька влада не хотіла так просто відпустити Україну. Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М. Муравйова. На той час Центральна Рада не мала армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками. У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців, гімназисти та студенти.
П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував наступ червоних, втрачаючи молоді життя, під градом куль і гранат. Московські солдати без жалю багнетами проколювали юначі груди. Затримка просування армії Муравйова дала можливість укласти Берестейський мирний договір, що означав міжнародне визнання української незалежності.
У сум’ятті битви в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов, коли дізнався, що втрати серед його вояків склали не менше 300 чоловік, наказав стратити полонених. За свідченнями очевидців, з 27 студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Юзеф Липський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і всі інші підтримали спів. Після розстрілу студентів місцевим жителям деякий час забороняли поховати тіла померлих.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами вразила сучасників. У березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди та поверненням уряду УНР до Києва організаційним комітетом , який очолював студент С. Король, були знайдені тіла героїв. Однак всіх загиблих знайти не вдалося. 27 вояків-студентів перевезли до Києва. Тих, кого упізнали батьки, поховані за місцем проживання. Інших перепоховано в спільній могилі на Аскольдовій горі.
На похороні загиблих під Крутами, голова Центральної Ради Михайло Грушевський у промові закликав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!». А поет Павло Тичина присвятив їм вірш «Пам’яті тридцяти».
«На Аскольдовій могилі поховали їх -
Тридцять мучнів українців, славних, молодих…
На Аскольдовій могилі український цвіт!..»
Сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь. Їх порівнюють із захисниками Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні та називають першими « кіборгами».
Тільки в єдності всіх своїх земель Україна здатна зберегти державність. Сьогодні зберегти соборність — повернути Крим та перемогти на Донбасі – означає зберегти незалежність України.