Ось уже другий рік поспіль Україна відзначає Міжнародний день праці у борні з кровожерливим агресором. Тож нині – це не привід ані для пікніків, ані для масових демонстрацій трудящих. Це той день, коли вся держава знову і знову згадує, за що вона бореться. За право мирно жити й мирно працювати на мирній землі предків. Адже з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну це право було цілковито попране. Мільйони людей втратили свою роботу, а відтак – засоби до існування, виїхали за кордон і змушені здобувати свій хліб на чужині. Безліч громадян втратили здоров’я, а отже – і працездатність. Для багатьох робота стала не просто складною, але й небезпечною: не тільки рятувальникам, але й медикам, освітянам, енергетикам, навіть хліборобам загрожує ворог, беручи під приціл школи, дитячі садочки, університети, лікарні, поля, заводи, об’єкти критичної інфраструктури. Годі порахувати всіх робітників, чиї підприємства нині просто знищені й не підлягають відновленню…
Всю цю заподіяну Україні шкоду доведеться виправляти. Попереду на нас чекає період великої відбудови, й українці точно знають, що від трудового внеску кожного залежатиме майбутнє країни. Вона має постати з воєнної руїни сильнішою, аніж будь-коли, бо