Зустріч із Маврикієм Калугіним стала для студентів розривом шаблону

Наприкінці жовтня кафедра видобування нафти і газу Інституту нафтогазової інженерії Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу приймала довгоочікуваного гостя - заступника Голови Правління, Виконавчого Віце-Президента з видобутку й переробки ПАТ «Укрнафта» Маврикія Калугіна. Більше року минуло із часу його попереднього візиту до університету. Тому зараз студенти й викладачі прийшли на зустріч з ним з великою цікавістю та численними запитаннями. Адже гість – професійний нафтовик із великим міжнародним досвідом у сфері розробки та експлуатації свердловин на нафтових і газових родовищах, управління розробкою родовищ, проектів підвищення нафтовіддачі IOR/EOR, технічної експлуатації та загального управління.

Директора інституту, доц. Олега Витязя, й завідувача кафедри, проф. Олександра Кондрата, насамперед, цікавило майбутнє випускників, адже на ринку праці до них висуваються дедалі вищі вимоги. Роботодавці щоразу кажуть:  підготовка фахівців має бути кращою і кращою. Але в чому саме? Приміром, які вимоги до них висуває ПАТ «Укрнафта»?

    Цікавим був свіжий сторонній погляд пана Маврикія:

 - Я спостерігаю за студентами в Україні і можу сказати, що тут вони вузько спеціалізовані, вузькопрофільні. Тому серйозно   рекомендував би підготовку фахівців більш широкого профілю. Це для них – як фундамент, база. Такий підхід практикується в   Америці. В інтегрованій команді, де я працював, усі були обізнані з тим, як робити аналіз продуктивності свердловин. Кожен! Слід   знати й заводнення, і якість води й т.ін. Увага: треба не детально знати, а багато знати. Це велика різниця! Приміром, нещодавно   прочитав статтю про те, що з усіх українських лікарів, які переїжджають до США, тільки 2% проходять базовий іспит. А це ж є   фундамент! Так і тут: якщо людина проходить базовий тест – це круто.

 На запитання про можливість практики студентів в «Укрнафті», яка би підвищувала їх конкурентоспроможність на ринку праці, Маврикій   Калугін розповів про власний досвід:

 - Після університету я не був нафтовиком, я був хіміком, тобто зовсім інший напрямок. А мене одразу скерували на шість місяців на навчання. Місяць працював оператором – в лісах, в горах, в тундрі, де люті морози. Місяць жив на буровій і т.д. Це спеціальне навчання, яке всі проходять. Воно передбачене, коли на роботу приходить нова людина – чи то нафтовик, чи інженер-хімік. І я б рекомендував це використовувати.

Зголошуйтеся: от ми, такі-то, хотіли б навіть безкоштовно попрацювати. Ви отримаєте такий досвід, що потім і на вашому CV відіб’ється – зможете сказати роботодавцю, що ви вже, приміром, місяць працювали. Такий досвід – уже великий плюс. І це залежить від кожного з вас.

На нашій минулій зустрічі я обіцяв, що «Укрнафта» буде допускати вас на родовища. І студенти дійсно туди їздять. Ми йдемо назустріч вашим побажанням. Адже нам бракує людей. Хоча маємо 22 тисячі працівників. Але не всі вони нафтовики. Нафтовиків, технічних спеціалістів у нас все менше й менше – багато хто йде на пенсію. Тож тепер – ваша черга.

Знаю, що в Україні зарплата в інженерів дуже низька, тож ми намагаємося це виправити, хоча і є певний спротив. Наразі насправді добре отримують  геологи й розробники.

Хочу сказати, що ми змінюємося – вже не приймаємо на роботу «за дзвінком». Взяли до себе кількох ваших студентів. Але 10 чоловік – це, на мою думку, мало. Тим більше, що середній вік наших працівників – 47 років, і молодших я не бачу.

Зайшла мова й про перспективи видобутку української нафти. Чи не буде її собівартість занадто високою, відтак чи не залишаться через кілька років сьогоднішні студенти безробітними нафтовиками? Але пан Маврикій вельми оптимістичний у прогнозах:

- В Україні є дуже великі перспективи для нафтовидобутку. Якби я був нафтовиком або розробником, то не турбувався би про це. Робота буде! І буде в усьому світі впродовж 10, 20 і 30 років, допоки знайдуть нові джерела енергії. Це стосутьєся і України. Ось візьмемо її Західний регіон. Сьогодні відвідували в Рожнятівському районі покинуту свердловину, давно ліквідовану. Але виявили нафтопрояви. Це значить, що й тут іще слід попрацювати.

А щодо собівартості нафти – вона цілком нормальна. У нас собівартість – 1500 – 2000 грн. за тонну, однак вартість цієї тонни на ринку - 19000 грн. Звичано, це звучить круто. На початку 2016 року було важко собі таке і уявити, коли собівартість становила 1500 грн., а продаж – 1600 грн. Тоді довелося на Бориславському родовищі зупинити 300 свердловин, бо не було сенсу видобувати. Зараз ми їх знову запустили. Тож потенціал великий. Щоправда, поки не вистачає бачення розвитку галузі на рівні держави, зацікавлення в ньому. «Укрнафта» - найбільший видобувник, але інколи ми просто не можемо продати видобуту сировину у зв’язку із специфікою аукціонної системи, через яку зобов'язані  продавати нафту згідно законодавства. У нашої компанії є багатомільярдна заборгованість, але і сценарії її виплати поки не мають узгодження на найвищому рівні, а це не дає змогу нам достатньо інвестувати у видобуток. Водночас,  повноцінні інвестиції в розвиток бізнесу дали б змогу «Укрнафті» за три - чотири роки збільшити видобуток у півтори рази. І це реально. Треба небагато: бажання розвивати нафтовидобуток на державному рівні.

Поступово обговорення нестандартних випадків із практики видобутку нафти, методів збільшення нафтовіддачі, перспективи відновлення свердловин, законсервованих ще в радянські часи, перейшло на ще одну наболілу тему: студентів цікавило, як рухатися кар’єрними щаблями в умовах, коли немає професійної конкуренції.

-Дійсно, існує така проблема, - каже Маврикій Калугін. – А мову англійську знаєте? Якщо так, то роботу знайдете будь-де. А потім вам із вашим досвідом тут, в Україні, платитимуть у два – три рази більше.

В «Укрнафті» ця ситуація вже змінюється, вже такого немає, щоб усі інженери 1 категорії отримували однакову зарплату: коли людина дуже сумлінно трудиться, то й платити їй слід більше. Я вже одному працівникові 10%  надбавки дав, іншому – 25%. Пам’ятайте: будеш лінюхом – ніхто тебе не помітить. Треба більше працювати. Тобто щось тобі доручили – зроби, але й щось додатково. Хороші менеджери це помітять. І то дуже скоро.

І ще ви повинні цікавитися, що і на якій ділянці відбувається, а не ховатися за відмовками, мовляв, це не моє, а он його діло.

Власне, за таким принципом будував свою кар’єру і Маврикій Калугін. Він –  яскравий приклад американського поняття self-made man, тобто людина, яка всього досягла самотужки: у 45 років – відомий у своїй царині топ-менеджер, фахівець високого класу. Але як зумів «вибудувати» такий професійний шлях хлопчик з американської глибинки? Нині він розповідає про це напрочуд відверто, не приховуючи тих тернин, які по дорозі до успіху дуже кололи йому ноги:

-Я – комерційний рибалка. Мої батьки свого часу втекли з Радянського Союзу через Китай і дуже довго й дуже тяжко добиралися до Сполучених Штатів. Надзвичайно набідувалися! Заїхали аж на Аляску, в ліси, в село Миколаєвське. Я вже народився в Америці.  Але мову в сім’ї вони зберегли. І ще зберегли переконання, що у кожного є шанс – і в тебе, і в мене. Мене так учили: твоя кар’єра – перед тобою, але ти сам повинен брати бика за роги й рухатися вперед.

Так ось, усі мешканці нашого села були росіяни й усі займалися рибальством. Але я, коли вперше вийшов на риболовлю, аж захворів від хитавиці. І так повторювалося й вдруге, і втретє, і всоте… А це ж – сімейний бізнес. Проте я сказав: «Тату, не можу так. Не буду я рибалкою. Все покидаю і йду в університет». Попервах він заборонив. Але я наполягав – пішов проти батька, і він таки зрештою погодився: «Ну, їдь уже. Тільки грошей у мене немає – не зможу тобі допомогти».

Розумієте, я сам цього хотів. У вас має бути бажання. У мене воно було. Я точно знав, що не буду рибалкою і не житиму в селі, де більшість випиває. Все залежить від вас!

Отже, вирішив піти в університет. Але в який? Найдешевший – в штаті Айдахо (хотів поїхати геть з Аляски). Але ким мені бути, не знав. Довідався, що найвища платня – в інженерів-хіміків. Тож обрав цей фах. Було складно. Адже хімію знав мало. Яке там навчання в селі… До речі, англійську також погано знав. Але було бажання – старатися й зробити якнайбільше. Я не здавався. Перший рік мої оцінки були одними з найгірших – навіть додому боявся телефонувати. Та вже незабаром вони стали чи не найвищими. Щоразу намагався «перевиконати план». Завжди старався зробити хоч трохи більше й краще.

На першій роботі мало платили, і я пішов туди, де було хоч трішки ліпше. Та й на Аляску хотів повернутися – скучав. У нафтову компанію мене прийняли, можна сказати, винятково (тоді, у 1995-1996 рр. мало людей брали на роботу): дорогу туди мені відкрила… стипендія, яку колись отримав на університетську освіту після завершення школи, за хороші оцінки.

Пропрацював там п’ять років. Та коли виявилося, що новачки, які тільки-но приходять до нас і для яких я – ментор, отримують вищу зарплату, переїхав в Каліфорнію й пішов працювати в іншу компанію, бо вирішив: не буду себе принижувати як фахівця. Це також було дуже важко. І міняти роботу реально страшно. До того ж я тоді одружився, й ми чекали малюка. І у вас у житті будуть такі несправедливості. Але ви повинні за себе відповідати.

Пропрацював у Каліфорнії 1,5 року. Аж раптом колеги з Аляски, які поїхали на родовища в Росію, пригадали собі хлопця, який завжди робив більше, ніж йому доручали. Знайшли мене через друзів і запросили на роботу. Тож не думайте, що ваші старання люди не помічають. Нафторинок маленький – помітять. Тільки деколи треба потерпіти й почекати, може, й довгенько.

Тож я приїхав у Росію. Там – величезні родовища, зокрема, Самотлор –найбільший у світі; міжнародні проекти. Там і почав працювати. Приїхав як інженер по свердловинах, але тільки-но побачили, що можу робити й багато чого іншого – одразу дали мені посаду й семеро підлеглих, дуже високого рівня геологів. Як вони мене ненавиділи! З’явився якийсь російськомовний американець і буде їм говорити, що і як робити. Це було важко. Але зрештою вони збагнули, що я приїхав не забрати їхню роботу, а допомагати.

Потім переїхав в Індію. Якщо є досвід і впевненість у собі – немає проблем: ви потрібні в будь-якій англомовній країні. Далі працював у Москві, в Румунії. Зрештою повернувся на Аляску – відпочити. В Україну мене запросили хедхантери. Я здивувався: «А там є нафта?». Але виявилося, що тут чималий потенціал. Зараз живу в Києві разом із сім’єю.

Хочу сказати вам: працюйте. Робіть те, про що вас просять, плюс завжди трохи більше. І не забувайте ставити запитання. Цікавтеся: чому саме так? а цього робити не можна? яка причина?..  Бо відповідь не завжди одна – існує багато рішень однієї проблеми. І їх треба вміти вибирати.

Мабуть, це стосується не тільки професійних викликів, але й життєвих. Відверта розмова з Маврикієм Калугіним стала для студентів чимось більше, аніж обговорення фахових проблем. Поступово вона перейшла у бесіду про найважливіше – про вибір свого шляху і тих принципів, якими варто керуватися, прагнучи успіху. Для тих, хто вважав до сьогоднішнього дня, що успіх – це глянцева картинка, зустріч із паном Маврикієм – справжній розрив шаблону. У робочих джинсах і простому светрі, він вибачається перед аудиторією: «Даруйте, що в такому вигляді: тільки-но з Рожнятова приїхав – ми там трубопровід від родовища тягнемо. Просто хотів поспілкуватися». Наприкінці дня він втомлений, але очі – щасливі.

                                                                                        Автор – Слава Родич

News category: 
Українська